Візитівка
Богдан Ігорович Яциковський, депутат Тернопільської обласної ради, керівник фракції Радикальної партії. Народився у 1984 році у Збаражі. Закінчив третю Тернопільську школу, яка спеціалізується на поглибленому вивченні іноземних мов.
Має дві вищі освіти – міжнародно-економічну та юридичну (Львівський національний університет ім. І. Франка). Закінчив також магістратуру Тернопільського національного економічного університету за спеціальністю «Державна служба». Вільно володіє трьома іноземними мовами. Свою трудову діяльність розпочав юристом у Тернополі. Згодом працював у виконавчих структурах Львівщини, зокрема, очолював головне управління економіки, а також в одному зі столичних банків, де були потрібні фахівці зі знанням шведської мови. Працював у міністерстві фінансів. Відповідав за економічно-господарську галузь у Збаразькому районі. Із червня 2014 працює у Києві на посаді заступника голови Державної комісії України по запасах корисних копалин.
З Богданом Яциковським ми зустрілися у минулу п’ятницю зранку. Молодий політик поспішав на зустріч із своїми виборцями у село Бодаки на Збаражчині. Власне, з цього і почалася наша розмова. З того, що нині турбує людей найбільше.
– Знаєте, коли ми говоримо про людей, ми вже говоримо про проблематику. Бо, незалежно від територіального принципу – чи то Чернігівщина, чи Тернопільщина, сьогодні політику, яку проводить уряд, інакше як геноцидом не назвеш. Людям вже так затягнули паски, що називається, не на животі, а на хребті. Ціни на ліки порівняно з минулим роком виросли удвічі, на житлово-комунальні послуги – більше, як на сто відсотків. Прожитковий мінімум нині – 2200 гривень, а мінімальна зарплата і пенсія – 1300 з копійками. Це просто парадокс. Як людині існувати, якщо її пенсія чи зарплата ледь не у два рази менша від офіційного прожиткового мінімуму? Сьогодні і на дві з лишком тисячі не порозкошуєш. До речі, Радикальна партія у Верховній Раді зареєструвала проект про те, щоб була прив’язка «мінімалки» до прожиткового мінімуму. А на минулій сесії обласної ради наша фракція ініціювала звернення до Кабміну, парламенту щодо запровадження мораторію на підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги.
– Я вважаю, найголовніше – бути відповідальним перед собою і людьми. Якщо тобі довірили, якщо від тебе сподіваються реальних справ, а не лише красивих слів чи привабливої картинки, цю довіру треба відпрацьовувати. Мені, наприклад, приємно, що зусиллями фракцій Радикальної партії у Збаразькій районній та в обласній радах ми домоглися реконструкції даху школи у Вищих Луб’янках, де роками не могли вирішити цього питання. За рахунок співфінансування – 10 відсотків з місцевих бюджетів, решта – за кошти Фонду регіонального розвитку. Загальна вартість – один мільйон 800 тисяч гривень.
– Є речі, які приносять моральне задоволення і певний життєвий досвід. Коли ти сидиш лише у столичному кабінеті, ніколи не знатимеш реального стану речей на селі, у районі та й навіть в області. Ти допомагаєш людям і водночас багато вчишся у них. От Збаражчина, моя мала батьківщина. Нині у її мешканців проблеми, як у всіх українців. Безробіття, бідність. Сьогодні особливої уваги потребують учасники АТО. Крім вирішення проблеми з працевлаштуванням, їм необхідна кваліфікована психологічна реабілітація. Розумію, багато чого потрібно вирішувати на державному рівні. Але немало, у тому числі законодавчо, можна і на рівні області. Коли я працював на Львівщині в ОДА директором департаменту економіки, ми за рік залучили у регіон понад 200 мільйонів доларів інвестицій.
– Коли був заступником голови РДА, відкрили у місті філію з виробництва електролампочок. 40 людей отримали роботу. Для мешканців невеликого міста, думаю, це важливо. Взагалі, інвестиції – це не тільки робочі місця, це – розвиток інфраструктури, наповнення бюджету. Ми сьогодні хвалимося, що маємо найбільшу кількість замків на Тернопільщині, унікальні святині. А де реклама усього цього на міжнародних заходах, презентації економічно привабливих об’єктів? У нас за два останні роки – відтік іноземних інвестицій! Значить, щось не так. В окремих наших чиновників з ОДА, обласної ради скоро пролежні будуть від сидіння на місці. Їдьте в райони, слухайте людей, спілкуйтеся з потенційними інвесторами, залучіть кошти, хай навіть, на перший погляд, мінімальні. Допоможіть налагодити чесні, прозорі взаємовідносини з митними, контролюючими органами. Тоді завтра цей інвестор приведе ще десятьох. А повертаючись до свого депутатства, хочу сказати: Збаражчина – унікальний район в області й в Україні. Одна частина – Галичина, інша – Волинь, є конфігурація різних віросповідань. І головне моє завдання, як депутата, це – чути людей і старатися їм допомогти.
– Якщо хтось зуміє мене переконати, прислухаюся. Але я справді уперта людина в хорошому розумінні слова. Якщо по-обіцяв – виконай. Якщо маєш план – реалізуй. Дорогу осилить той, хто йде. Усі ми, буває, помиляємося. Але прикро, що інколи надто довго вчимося на своїх помилках. Я виховувався у християнській родині, де панували патріотичні настрої. Мій дідусь по батьковій лінії за зв’язки з ОУН-УПА відбув десять років каторги у Воркуті. І, мабуть, тому я вважаю, що не може бути гнучкості, лавірування у питаннях, котрі стосуються долі людей, інтересів країни.
– Перебуваючи на різних посадах у Збаражі, Тернополі, Львові, Києві, набув, як на мене, неоціненного управлінського, економічного і, передусім, інвестиційного досвіду. Коли ще навчався у Львівському університеті, за відмінні успіхи я тричі побував у Швеції, мені справді пропонували там продовжити здобувати освіту і гарантували місце роботи. До речі, під час навчання у Швеції шведську мову нам викладали англійською, отож так я її вивчив. Дехто з моїх друзів залишився у цій країні. Я повернувся. Тому що люблю Україну. Тут я виріс, тут живуть мої рідні. І я хочу своїм досвідом, працею прислужитися Україні. Своїй державі, яка нині у багатьох випадках потребує радикальних змін. Ці зміни стосуються політики, економіки, ми маємо поміняти філософію і психологію побудови якісно нової сильної держави. Радикальні зміни – це освічена патріотична молодь, яка має прийти до влади, працювати у державних структурах. Вважаю неправильним, що ми запрошуємо керувати державою іноземних фахівців, коли в Україні є достатньо своїх прекрасних спеціалістів.
А на закінчення хочу сказати: днями побував у Киданцях, своєму рідному селі на Збаражчині. Там, у дідуся з бабусею минали мої літні канікули, моє дитинство. Селяни збирають хліб. Значить, все у нас, в Україні, буде добре.
Під час прийому громадян у селі Бодаки на Збаражчині
До Богдана Яциковського за допомогою звернувся дідусь загиблого в зоні АТО Володимира Магльони. Життя хлопця трагічно обірвалося 13 листопада 2015 року на Донеччині. Володимир Юрійович Довгалюк похоронив онука і тепер в міру своїх сил облаштовує могилу Героя. Наразі уже придбав пам`ятник та частину матеріалів для його встановлення. Але коштів не вистачає, а мізерна пенсія ніяк не зарадить.
Директор місцевої школи Світлана Пойдич просила допомогти замінити у навчальному закладі п’ять вікон. Турбує мешканців села і відсутність дитячого садка. У селі підростає 70 малят, але вони мусять бути вдома. Богдан Яциковський пообіцяв допомогти.
