Чому вбивство Ірини Ноздровської так зранило нам душу?

Чому вбивство Ірини Ноздровської так зранило нам душу?
Справа, у якій, як у клубку, сплелося одразу кілька надзвичайно подразливих для суспільства речей

…За останні два дні безліч блогерів, політиків і громадських активістів розпачем і гнівом реагували на вбивство адвоката Ірини Ноздровської.  Відгукнулася навіть амбасада США: «Приголомшені та засмучені вбивством правозахисниці Ірини Ноздровської. Висловлюємо наші найглибші співчуття близьким та родичам. Винні мають бути притягнуті до відповідальності».

Цей твіт хтось зневажливо прокоментував: «Чим ця людина так відокремлюється від решти загиблих на фронті, чи просто вбитих із корисних мотивів, чи вбитих просто нетверезими водіями, як, наприклад, мати маленької дитини позавчора, що конкретно з приводу цього вбивства така реакція?»

А дійсно, – чим? Що такого люди побачили в цьому злочині, чого не бачили раніше, в нашому житті – багатому, на жаль, на зло і кривду? Чому ця трагедія зачепила за живе?

Я довго думав над цим і ось що зрозумів. У справі цій, як у клубку, сплелося одразу кілька надзвичайно подразливих для суспільства речей. І чим більше подробиць відкривається, тим промовистішим стає весь цей жах. Тим більше в ньому бачиш узагальнюючих ознак тої несправедливості, у якій ми продовжуємо жити. Зважте самі.

По-перше, і в твіті амбасади США, й у багатьох публікаціях Ірину Ноздровську названо правозахисницею. Скептики й циніки піддають це сумніву: мовляв, вона не правозахисниця, а просто адвокат, бо займалася конкретною кримінальною справою, а не захистом прав громадян від тиску системи.

До того ж, вона захищала честь не сторонньої людини, а власної сестри. Тобто – інтереси сім`ї.

Батько загиблої Світлани Сапатінської
Батько загиблої Світлани Сапатінської / Фото: FB

Можливо, так воно й є. Але поміркуймо: чи, захищаючи честь сестри, вона не зіштовхнулася з протидією системи? Чим далі, тим більше деталей зухвалої колективної протидії правосуддю в районному суді називає преса. Це й затягування справи, і численні порушення при проведенні слідства, і, навіть – факт підміни аналізу крові звинувачуваного, аби приховати, що Дмитро Росошанський, якого підозрюють у убивстві, перебував під дією наркотиків.

А погрози їй та її доньці з боку друзів і рідні підозрюваного? А слова його батька, сказані в суді наприкінці грудня: «Ти погано скінчиш». Хіба все це – не те, з чим зіштовхується кожен правозахисник у боротьбі з системою?

А тепер про «інтереси сім`ї». Чи не буваємо ми свідками того, як рідні загиблих під колесами «мажорних» авто раптом забирають назад усі свої претензії? І ми розуміємо, що не за просто так. А за гроші, часто-густо – недосяжні для сім`ї потерпілих. І їм доводиться переступати через власну совість, беручи ті срібняки, бо рідну людину вже не повернеш, а осиротілу дитину треба ростити й виховувати…

Чоловік загиблої Іриної сестри – Світлани Сапатинської, очевидно, так і зробив – бо надто охоче підписав документ про те, що не має жодних претензій до винуватця ДТП, в якому перервалося життя його дружини.

Ті нечисленні випадки, коли рідні до останнього борються з кривдниками жертви у суді, вселяють в нас віру, що не все втрачено, що Бог є, і зло буде покараним.

Боротьба Ірини Ноздровської мала увінчатися успіхом, вона вже практично ним і увінчалась. І сама Ірина в своєму останньому пості про це писала:

Ірина Ноздровська
Ірина Ноздровська / Фото: FB

«…Втомлена, замучена, з синцями під очима від цілодобового недосипання та недоїдання, вже хитаючись від вітру, намагаюсь зібрати думки в купу, щоб висловити свою найщирішу вдячність всім небайдужим людям, які проробили колосальну роботу, відклали свої справи, потратили багато сил і часу та не дали можливості наркоману-вбивці, який потрапив під амністію, вийти на волю!

Мені тепер всього життя, яке у мене залишилось, не вистачить, щоб вам надякуватись!…”

І це мало стати прикладом перемоги моралі над аморальністю, праведності над гріхом.

Але не стало. І життя в неї – вже на той час – попереду не залишилося.

Правду було підступно вбито на злеті, в хвилину її тріумфу. Важко відшукати в нашому буденному житті символ більшої несправедливості, аніж ця. І це – друга причина, чому вбивство викликало такий резонанс.

Третє. Яким би чином не розгорталося слідство, до яких би висновків воно не прийшло, – у суспільній думці цей злочин тісно поєднаний зі злочином дворічної давності, коли племінник на тот момент голови Вишгородського суду, очманілий від наркотиків, збив насмерть Світлану Сапатинську, лишивши сиротою її неповнолітню дитину.

Мажорський «бєспрєдєл» посів одне з перших місць серед причин суспільного збурення, й навіть політичної нестабільності. Шість жертв Зайцевої; Димінський, що втік за кордон, лишивши відповідати за вчинене свого водія; син Шуфрича… – кожен може назвати ще кілька десятків подібних випадків. І те, як винуватці звільнюються судами з-під варти, як їм пом`якшуються запобіжні заходи, як вони дружно підпадають під амністію – все це відбувається на наших очах!

Дмитро Росошанський
Дмитро Росошанський / Фото: FB

Суд над Дмитром Росошанським, винуватцем ДТП, в якому загинула сестра Ірини – випробував усі ці методи, і вбивця був майже амністований за станом здоров`я, якби, як писала сама Ірина, їй не вдалося довести, що той стан здоров`я підсудного є прямим наслідком його зловживань.

Дії суду, сам той факт, що обвинувачений – із судейської родини, це – четверта причина суспільного резонансу. Бо лише додає фарб до сформованого в народі переконання, що вся судова система – лігво корупціонерів і злочинців. Бо ж хіба ми не бачили недавно, як суддя надгуманно повівся із Крисіним та іншими тітушками, причетними до вбивства на Майдані журналіста Веремія?

І сьогодні зранку хіба ми не прочитали новину про «п`яне» ДТП на повороті Житомирської траси, учасником якої знову ж таки став суддя – цього разу з Білої Церкви, який потім тікав на кареті «швидкої допомоги»?

Й, нарешті, п`яте – дії міліції. Той факт, що Ірина знала про загрозу своєму життю і повідомляла про це міліцію, а остання не зуміла чи не захотіла запобігти злочинові; млявість правоохоронних органів у розшуку зниклої юристки, мовчання з вуст високопосадовців, за інших обставин таких охочих на коментарі – теж не може не засіяти наші серця драконячими зубами сумнівів.

Чи знали й розуміли ми все це раніше? Та знали…Але, нагромаджене одне до одного, воно не могло не вибухнути.

Чи допоможе справі резонанс, чи сприятиме з`ясуванню правди «громадський контроль над слідством»? І так, і ні. Відкритість слідства нам у наші часи конче потрібна, але існує і його таємниця. І зайвий розголос допоможе убивцям зорієнтуватися й утекти. І чи не поверне слідство, аби тільки догодити суспільній думці, на хибний шлях? Ми ж бо бачимо, як багато прямих доказів указують на певну групу людей. Занадто багато – і пряма погроза на суді, і труп, який, як пишуть, знайдено неподалік від будинку судді. Чи змиримося ми з тим, що (уявімо) раптом може виявитися – злочин аж ніяк не пов`язаний із судовим процесом про смертельне ДТП?

І чи влада в особі правоохоронних органів, аби заспокоїти суспільну думку і добродіїв з американської амбасади, не знайде якусь підходящу кандидатуру з числа бомжів і наркоманів? Як це було свого часу з убивством журналіста Александрова, і як це заведено в Російській Федерації.

І, хто зна, чи не з`явиться у справі якийсь – справжній чи міфічний – політичний слід?

Тим більше, що трагедія у Вишгороді дає козирі в руки опозиції, є аргументом у дискусіях про недореформованість поліції й судової влади, потурання злочинцям і беззахисність пересічних українців. І слово «Врадіївка» (з усіма її наступними наслідками) дуже логічно вкладається в цю парадигму.

Хоча можливий і інший перебіг подій. Бо, дійсно, «хто вона така», щоб лити за нею сльози? Чи справедливо виділяти її з-поміж тих, хто гине щодня на фронті чи від рук озвірілого криміналітету. Усі зітхнуть і забудуть. Війна ж бо…

А війна – це така субстанція, що жалю не знає і милосердя нам не додає…

Євген Якунов. Київ

Джерело: Укрінформ




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *