Присвячується всім, чиї матусі ген десь там далеко, на чужині, закордоном…
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала…
Матусю рідненька, чому ти далеко? Так важко без тебе, тяжкі тії дні, і короткі, холодні й безсонні ті ночі… Так хочеться поруч, щоб ти просто була, допомагала, любила і більш не щезала… А знала б ти, мамо, як плачу ночами… Гіркі тії сльози й сині, сині ті очі. Ніхто не знає, матусю рідненька, як сильно тебе мені не вистачає…
Так важко місцями буває. Ой, що ж це за доля припала гіркая?! Порадитись ні з ким, поплакати теж, а ще притулитися дуже я хочу, обійняти тебе, найдорожча у світі. Матусю рідненька, уві сні до тебе горнуся, до серденька твого низенько схиляюся, бо ти в світі єдина, найдорожча, найкраща. За тебе щодня я молитимусь Богу.
Я знаю – я сильна, я справлюсь, я зможу, ніщо не зламає, ніхто не здолає. Та знали б ви, люди, як важко у світі без мами буває! І хоч ти від мене далеко, далеко, за серце ласкаве, матусю рідненька, вклоняюсь до ніг, дорога моя ненько!
