Стрічка новин

Непутнє кохання…

гніздечко кохання скарка чоловік жінка

На шкільному подвір’ї було гамірно. Дорослі чоловіки і жінки скидалися на підлітків: сміялися, жартували, пригадували кумедні історії. І враз притихли, побачивши директора, колишню класну керівничку й кількох учителів.

– Не віриться, що вже минуло двадцять п’ять років, коли ми закінчили школу, – мовив хтось.

– Петро Адамович з паличкою ходить. А на уроках фізкультури так усіх ганяв…

– А «Реакція» (так називали хімічку), наче, й не змінилася…

Неоніла Степанівна, колишня класна керівничка, привітавшись, жартома запитала:

– Хто сьогодні відсутній?

– Марічки нема. І Василя. І Наді. Славко помер… Дарини нема. Але обіцяла приїхати…

При згадці про Дарину всі мимохіть глянули на Михайла. А він боявся, аби не вистрибнуло серце й не покотилося назустріч дівчиськові, яке він кохає досі…

Хтось запропонував, поки не всі зібралися, піти на цвинтар, провідати могили Славка та улюбленої вчительки української мови і літератури Віри Павлівни, яку учні називали «Україночкою».

Щойно рушили зі шкільного подвір’я, як із центральної дороги у вузьку сільську вуличку влетіла автівка. Зупинилася. Відчинилися двері. Елегантна жінка помахала усім рукою.

– Дарина, – тихо мовив Михайло, але почули всі.

…Тихий Михайло закохався в однокласницю, яку нарекли вітрогонкою. Дівчина встигала гарно вчитися, співати й танцювати, допомагати матері на фермі й на городі. Вродливиця з лукавими смішинками у величезних карих очах подобалася всім. А їй подобався Славко. Зарозумілий, трохи зверхній. Дарина стрибала від щастя, коли цей хлопчисько проводив її з клубу. І метала громи, як дізнавалася, що зі Славком дефілювала інша дівчина.

Коли навчалася в інституті, майже щотижня поспішала додому, аби побачити Славка.

– Пороблено тобі, чи що? – жартувала подруга. – Та до тебе «нерівно дихають» стільки хлопців з нашого курсу. А те твоє кохання непутнє якесь.

Славко крутив голови сільським дівчатам. Коли ж приїжджала на вихідні Дарина, увивався біля неї.

Якось Михайло набрався сміливості, зізнався Дарині в коханні і сказав, що Славко її не вартий.

Вона у відповідь засміялася…

Перший аборт Дарина зробила за місяць перед тим, як Славко мав іти до армії.

– Яка женячка? Яка дитина? – запитував здивовано. – От, коли повернуся…

Коли ж повернувся, знову стріляв очима за гарними дівчатами. І про Дарину не забував. Потім хвалився перед хлопцями, як вона за ним бігає. Михайло за той поговір тихо ненавидів Славка.

Вдруге Дарина завагітніла, коли вже працювала в банку.

– Славку, я хочу народити цю дитину.

– А мені що до того? Забув сказати – я одружуюся. З нашою новою бібліотекаркою. Її батьки дарують машину і квартиру в райцентрі. Вигідна партія.

– А що буде?..

– З дитиною? Народжуй. А щоб малюк не був безбатченком, свисни Михайла. Він і досі гине за тобою.

Славко, будучи напідпитку, «запропонував» однокласникові одружитися на Дарині та своїй дитині. Михайло його вдарив. Почалася бійка. Про її причини пліткувало все село.

Вона не залишила й другої дитини. Зате не могла позбутися кохання до Славка, який псував її життя…

…Вийшла заміж за набагато старшого вдівця з солідними статками. Переїхала до великого міста. «Підросла» у кар’єрі. Забрала до себе матір.

Одружився й Михайло. На сироті з сусіднього села. Не з любові. Але дружину шанував. Бавився з маленькою донькою. І… кохав вітрогонку-Дарину.

А в її думках і мріях жив Славко. Якби покликав – пішла б за ним на край світу. А, може, справді, як колись казала інститутська подружка, їй пороблено.

…Недавно Дарина овдовіла. Чоловік ніколи не скаржився на хворе серце. А тут… замлоїло-заболіло…

– Вік, – поспівчували лікарі молодій жінці.

У великій квартирі Дарина залишилася зі старенькою матір’ю.

– Якби покійний чоловік був молодший, то, може, Господь діточок послав би, – зітхала мама. – Як же ти, Дарусю, сама колись будеш?

Матір не знала про аборти. А в те, що пліткували про доньчину вагітність від Славка, не вірила. Бо, як казала сусідка, сільські сороки-ворони і ангелам словами крила общипають.

…Дарина втішилася, коли її запросили на зустріч однокласників. Матиме нагоду поговорити серйозно зі Славком. Чула, зі своєю дружиною живе сяк-так. Дітей не мають. Може, нарешті зійшлися б.

…Перед тим, як вирушити в дорогу, ще раз глянула на себе в дзеркало. Вродлива. З гарною фігурою. Вишукано вдягнена.

– Вперед, спокуснице! – усміхнулася сама до себе.

…Дарина шукала серед однокласників Славка. І не розуміла, куди це зібрався їхній десятий «А». Запитально глянула на колишню шкільну подругу.

– Ми йдемо провідати могили Віри Павлівни і… і Славка…

– Славка? Нашого?.. Він… він помер?.. Як? Коли?..

– Недавно. Трапилась аварія. З братом їхав. Брат трохи потовчений, але живий. А Славко два дні помучився і…

Колишні учні зупинилися біля могили вчительки.

– Славко похований трошки далі, – тихо мовила подруга. – Бачиш свіжі вінки? Це там…

– Привіт, Славку, – прошепотіла Дарина. – А в наших дітей могил немає…

З очей покотилися сльози. Плакало її непутнє кохання…

 

Ольга Чорна

журналіст, блогер, газета "Наш ДЕНЬ"

Loading...
загрузка...

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

// //-->