Стрічка новин

Ніколи не кажи «ніколи»

гніздечко чоловік жінка сварка

Ольга ніяк не могла заспокоїтися – її подруга Мар’яна зізналася нині, що там, в Італії, зустріла іншого, але про це, мовляв, ніхто знати не повинен. «Розумію, що це – гріх, але тут багато наших жінок мають когось. Так легше морально і гроші добавляються», – оправдовувалася Мар’яна.

Не сподівалася Ольга такого з Мар’яни, адже та золотого чоловіка має. Він дітей доглядає, хату добудував, у дворі порядок навів, дорогу огорожу поставив. Не розтринькує гроші направо і наліво, які Мар’яна надсилає – скрізь толк має. «Знаєш, я б так не змогла», – докірливо мовила Ольга. «Ніколи не кажи ніколи. Приїдеш сюди – інакше будеш думати», – усміхнулася Мар’яна. Ольга не хотіла сперечатися, адже подруга гроші їй на дорогу позичила, роботу там, в Італії, підшукала, зустріти її має…

З тяжким серцем прощалася Ольга з чоловіком Тарасом і синочком Ярославчиком. Звісно, за кордоном вона довго не буде. Не зможе без сім’ї. Не так, як Мар’яна. Після скорочення у їх невеликому містечку постійної роботи Ольга знайти не змогла. А за Тарасову зарплату усі дірки залатати не можуть. Тож, мусить їхати.

Як й обіцяла, Мар’яна зустріла Ольгу. Жінка гадала, подруга спочатку поведе її до себе, щоб вона відпочила, кави випила з домашнім печивом, яке взяла в дорогу.

Та на Ольгу уже чекало авто. «А ти як гадала? Я ж домовилася тобі за роботу уже віднині. Поки іншу прислугу не знайшли», – пояснила Мар’яна.

За кермом машини усміхався чорнявий сеньйор з густими закрученими вусами. Прицільним поглядом обвів схвильовану Ольгу. Пояснив, що він – син сеньйори Лаури, яка уже її чекає. Ольга у думці подякувала Мар’яні, що вона у соцмережах щодня навчала її найбільш вживаних слів, то тепер хоч дещо розуміла з того, що говорив сеньйор Сальваторе. Будинок і двір, куди він привіз Ольгу, зачарував її своєю красою. А ще – квіти. Скрізь майоріли квіти: біля воріт, у саду, у вазонах на альтанках, вікнах, біля дверей господи… Мов потрапила у справжній рай.

Сальваторе одразу пояснив, що його мати – жінка примхлива, але не злопам’ятна, любить тих, хто не сперечається з нею. У цю мить Ользі вже захотілося додому, однак розуміла – пізно. «Усім спочатку важко, але скоро звикнеш, все буде добре», – заспокоїла її по телефону Мар’яна.

Ользі таки дозволили відпочити з дороги, а вранці її розбудив голосний дзвіночок, який лунав з кімнати Лаури. Сеньйора завжди мала його біля себе, щоб закликати, коли щось потрібно, дати вказівку…

Спочатку Ольга навіть дихати голосніше боялася в такому розкішному домі. Їй здавалося, що навіть портрети на стінах слідкували за нею. Сеньйорі ж дуже сподобалася українська кухня. Попередня робітниця, казала, не так смачно готувала, як Ольга. Вона покірно виконувала усі забаганки Лаури, ніколи не сперечалася з нею, навіть коли була права. За те Лаура полюбила Ольгу. Без неї не сідали вечеряти, брали з собою на природу, на море. Ольга уперше тут, в Італії, побачила море. Ось звідки у Мар’яни такий красивий і рівний загар, подумала. Ольга засипала теплим піском хворі ноги сеньйори, робила масажі.

Якось Лаура відмовилася їхати з ними. «Голова болить. Але ти їдь із Сальваторе. Пігулки свої я прийняла, а обід розігрію сама», – мовила.

«Хочеш, навчу тебе плавати?» – спитав її Сальваторе. Легенько потягнув за руку. Теплі хвилі млостю залоскотали тіло, яке обхопили сильні руки Сальваторе, направляли усе далі у прозору глибочінь…

«Ну, сміливіше, не бійся» – радісно кричав він, задоволений своєю ученицею. Вдома Ольга не могла заснути, чомусь відчувала на тілі дотик його рук, чула бадьорий сміх, похвальні слова. Дивувалася сама, що вранці не відчула втоми від безсонної ночі. Думки про Сальваторе звеселяли її серце, заряджали енергією…

Знала, що вранці він робить зарядку на доріжці у саду. Ніжний аромат троянд розливався довкола.

Приєднуйся», – усміхнувся Сальваторе і побіг. Легко, рівно. Ольга замилувалася його стрункою поставою, і побігла слідом. Сальваторе, оглянувшись, навмисне стишив швидкість. Коли Ольга його наздогнала, мовив: «Після вечері чекатиму тебе у саду. Прийдеш?»

Весь день усе валилося Ользі з рук. Сеньйора Лаура здивовано слідкувала за нею, якось загадково усміхалася.

Теплий вечір шепотів пелюстками троянд, коли Ольга вийшла у сад. Оглянулася. Здавалося, серце вискочить з грудей. Сальваторе несподівано виглянув з-за кущів, підійшов до неї, стиснув в обіймах…

Де поділася її гордість? Її розум? Її губи скучили за поцілунками, серце жадало тепла і ніжності. І протистояти цьому вродливому молодикові вона не змогла.

Згодом Ольга збагнула, що вагітна. Щастя, що вогнем зігрівало її груди, вмить розсіялося, полетіло за вітром. Як їй бути? Швиденько їхати додому, поки ще можна обманути чоловіка, чи сказати про дитину Сальваторе? Він був такий ніжний з нею…

Сеньйор, вислухавши Ольгу, зрадів такій новині. Більше того, він зізнався, що це входило у його плани. У них з дружиною не може бути дітей. І Лаура порадила, аби Ольга народила їм немовля. «У тебе є дружина? Але чому я не знала про це? А дитини я не віддам! Нізащо!» – Ользі здавалося, що це якийсь страшний сон. Сальваторе тріумфально усміхався. І в ту мить Ольга помітила, що погляд його зовсім не ніжний, як їй здавалося досі, а зверхній, насмішкуватий. Невже стільки часу вона була сліпа?

«Не будь дурненька. Ми тобі добре заплатимо. Народжувати будеш у кращій клініці. А додому поїдеш, коли закінчиться грудне молоко», – мовив.

Світ для Ольги ніби зупинився. Поділилася своєю бідою із Мар’яною. «Їдь додому, якщо хочеш народжувати. Приголуб Тараса, скажи, що дуже скучила. Словом, зіграй роль. Утім, хіба мені тебе вчити?» – відповіла Мар’яна.

…Поникла, вихудла ступила Ольга на своє подвір’я. Назустріч їй вийшов Тарас. Заніс в дім сумки. Тепло обійняв. «Чому ж не попередила, що приїдеш, Олюню? Як добре, що ти встигла прибути до мого від’їзду. Розумієш, їду у термінове відрядження. Знайшов хорошу роботу. Хотів зробити тобі сюрприз. Отож, не потрібна тепер тобі та Італія. Сам потурбуюся про нашу сім’ю”.

Ольга стояла, як вкопана. «Тарасику, я дуже скучила за тобою. Хіба не можна відстрочити те відрядження? Залишся, благаю. Хоча б на одну ніч», – мовила зі сльозами на очах. Тарас усміхнувся. Він не впізнавав дружини. Чужі світи зробили її сміливішою, відвертішою. Але їхати мусить сьогодні. Зараз автівка прибуде. Два місяці промайнуть швидко і вони знову будуть разом. Він, вона і їх Ярославчик. «Чекайте мене», – Тарас поцілував Ольгу і сина.

Ярослав охоче розпаковував мамині дарунки. Приміряв обновки і не міг збагнути, чому мама весь час плаче. «Наш план провалився, Мар’яно, – виливала подружці Ольга свій біль. – Мушу перервати вагітність, бо знаю – Тарас зради не простить нізащо!»

А вона ще осуджувала Мар’яну. Недарма та запевняла: ніколи не кажи ніколи! Осуд, насмішка – теж гріх, як і те, що вона задумала вчинити. Ольга ще не знає, завтра чи післязавтра поїде до лікаря, щоб позбутися свого сорому, але знає напевне – це буде не лише неспасенний гріх, який їй спокутувати усе життя. А й великий урок для неї, усвідомлення того, що якими б красивими дорогами ти не ступав, все ж найліпше, найкомфортніше у рідному домі. Хай без дорогих меблів, вигод і коштовностей, але серед рідних і дорогих людей…

 

Марія Маліцька

м. Теребовля

Loading...
загрузка...

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

// //-->