На думку відомого громадського діяча Євгена Філя, кадрова політика нової української влади має базуватися на патріотичних, професійних, ділових та моральних якостях кандидатів на ту чи іншу посаду, а не на партійно-квотному працевлаштуванні «своїх» людей.
– Ще з радянських часів наш стовідсотково патріотичний край потерпав від засилля варягів – комуністичних функціонерів з інших областей, а то й республік імперії, – розмірковує пан Євген. – На жаль, цей ганебний принцип добору кадрів зберігся і в сучасній вже незалежній Україні. Хто тільки з «парашутистів» не керував Тернопільщиною! Острожинський, Чижмарь, Хоптян… Причому, кожен із них тягнув за собою цілу зграю іногородніх чиновників різних рівнів. Відтак, київська влада спеціально формувала у наших краян комплекс меншовартості, всіляко нівелювала наш справді потужний інтелектуальний потенціал, ніколи привселюдно й не згадувала, що нашими славетними земляками були Дмитро Вишневецький, Володимир Лучаківський, Йосип Сліпий, Ярослав Стецько, тисячі інших патріотів, науковців, діячів культури та мистецтва зі світовими іменами.
Боляче нині спостерігати, як вже якісно нова українська влада продовжує негідні традиції своїх злочинних попередників та вкотре намагається віддати область на відкуп політико-бізнесовим кланам.
– Особисто я не маю нічого проти уродженця тієї чи іншої області, якого офіційний Київ хоче бачити керівником певного регіону і чиє прізвище «гуляє» в Інтернеті. Проте, у мене складається парадоксальне враження. Якщо штурмувати Банкову, визволяти схід України, то тернополяни – у перших рядах. А от якщо наводити господарський лад у власному домі, то ми – ніби немудрі,- ділиться своїми роздумами Євген Філь.
На його глибоке переконання, Тернопільщина кров’ю Героїв Небесної сотні, десятками загиблих наших земляків у війні на Донбасі заслужила право якщо не на пряме обрання керівників структурних підрозділів виконавчої влади з числа представників місцевої еліти, то, принаймні, на врахування думки громадськості краю при їх призначенні главою держави чи урядом.
– Свого часу очищення влади проходило не тільки на київському, а й на тернопільському Майдані, який стояв з першого і до останнього дня Революції гідності. Тоді громада дала свою об’єктивну оцінку і злочинним діям посадовців від Партії регіонів, і бездіяльності деяких ідейно-безхребетних чиновників, які представляли інші політичні сили, – акцентує мій співрозмовник і продовжує. – Натомість жодного поганого слова, крім схвалення своїх дій не почули від земляків на Майдані Олег Сиротюк, Василь Хомінець, Василь Облещук, Іван Крисак та багато інших патріотів і професіоналів своєї справи. Саме їх після перемоги люди хотіли бачити на перших посадах. А що ж маємо насправді? Нині в області немає жодного постійного керівника, працюють тільки аморфні «в. о.» або й «т. в. о.», які нічого конкретного не можуть вирішити. Тернопільщина ніби обезголовлена, а тому й надалі пасе задніх у всеукраїнських соціальних та економічних рейтингах.
Нині, коли закон про люстрацію ще фактично не діє, а правознавці вже анонсують значні поправки до нього, все більшої популярності набирає так звана «смітникова люстрація». Причому, у переважній більшості випадків кидання «клієнтів» у сміттєві урни не має нічого спільного зі справжнім очищенням влади, а здійснюється на замовлення «сірих кардинальщиків» кримінального бізнесу, які знову хочуть поставити біля грошових потоків відданих їм лакеїв.
– Я завжди виступав і виступаю категорично проти підміни пріоритетних понять, – наголосив Євген Філь. – Одна справа, коли народ найрадикальнішими методами висловлює своє ставлення до реакціонерів, фарисеїв чи доморощених яничарів, і вже зовсім інша, коли кілька молодих невідомо ким проплачених хлопців перебирають на себе всенародну місію вершити суд над будь-ким. Хочемо того чи ні, а всім нам довелося жити при злочинній владі. Питання у тому, яким чином ми зуміли вижити: чи торгували власною совістю, співпрацювали з режимом, зраджували своїх побратимів, а чи впродовж усіх років беззаконня не корилися злочинцям, наражалися на репресії, але продовжували сповідувати християнську мораль і загальнолюдські цінності та готувалися до вирішального бою.
Мудрі і непересічні люди завжди на видноті. То хто ж, як не громада, друзі чи колеги завжди можуть об’єктивно оцінити їх зусилля, талант, не лише ділові чи професійні, а й моральні якості. Саме на цій основі і формується суспільний авторитет.
– У нашому краї завжди вистачало кваліфікованих претендентів на найвищі посади: як в обласних, так і у центральних органах влади. Вважаю, що кандидатура Івана Крисака на посаду голови ОДА була б прийнятною для жителів нашого краю. Він свій серед своїх, тут живе, працює, навіть у нинішній перехідний період безвладдя намагається оперативно вирішувати першочергові проблеми забезпечення життєдіяльності Тернопільщини. Видно, що ця людина хоче чесно дивитися в очі своїм землякам, – висловив своє бачення перспективи краю Євген Філь. – Якщо ж президент вирішить по-іншому і на Тернопільщину знову закинуть «парашутиста», все буде, як було завжди. Спочатку – службова квартира, яку з часом можна приватизувати і продати, потім – «завізна» команда, кількамісячне ознайомлення зі специфічними та ментальними особливостями регіону і аж тоді – розробка конкретного плану дій. Усі ці «екскурсії» відбуватимуться за рахунок платників податків, за наші з вами кошти. Причому, не слід безапеляційно стверджувати, що запропонованого главою держави «квотного» кандидата одностайно позитивно сприйме досить впливовий місцевий політичний бомонд.
Підсумовуючи сказане, мій співрозмовник вдався до алегорій.
– Якщо у вас протікає водопровідний кран, то ефективніше відразу звертатися до сантехніка, ніж до керівника ЖЕКу, – сказав він. – Якщо у патріотично-свідомій області передусім треба наводити лад у господарці, то все ж краще, щоб цим процесом керував той, хто не тільки знає цю роботу, а й з ким її робити і на чию підтримку сподіватися. А хто ж це краще усвідомлює, як не свій серед своїх?
Юрко СНІГУР.
