Рідні тернопільського бійця: «Сергій був на війні, а нас запевняв, що ходить на роботу»

Навіть в останні хвилини життя молодий чоловік так і не зізнався рідним, що він захищає Україну у найгарячішій точці бойових дій

29042015-9

Сергій Долгіх загинув на сході 16 листопада 2014. Першого травня цього року йому було б лише 35… І маленька донька Софійка досі не вірить, що вони не справлятимуть татового дня народження.

29042015-8

Тоді так само цвіли вишні

Жителі Заруддя на Збаражчині добре пам’ятають ті холодні листопадові дні. Коли село сколихнула звістка, що не стало їхнього Сергія. Хоч жив і працював він останнім часом у Києві, але тут, у Зарудді ріс, закінчив школу. Хлопця пам’ятали чесним, порядним, дуже добрим. Займався багато спортом, тож не раз захищав честь школи на різних змаганнях.

Коли хлопчикові виповнився рік, загинув його батько.

29042015-7– Сергій став для мене рідним сином, – каже дядько Героя, чоловік рідної сестри його матері Микола Катеринюк, який практично виховав хлопця з пелюшок. – Я ніколи не робив різниці між своєю донькою і Сергієм. Це була ідеальна дитина – він не пив, не курив, нікому не відмовив у допомозі.

Донька пана Миколи Людмила лише на рік молодша за Сергія. Тож пригадує, що у дитинстві вони з братом були нерозлучні.

– У мене навіть, як таких подружок не було, – каже Людмила. – Тож ми з Сергієм ділилися усім. Ми навіть хворіли разом, а люди і не здогадувалися, що ми – не рідні. Після смерті Сергієвого батька ми так і жили всі разом в одній хаті. Моя мама була братові хресною. Він кликав її просто Галею. А коли рідна мама вийшла заміж у сусіднє село, Сергій залишився жити у нас. Тут він ходив до школи, тут були його друзі.

Сергій закінчив Кременецький педагогічний коледж, Тернопільський інститут народного господарства (ТНЕУ), а згодом і один зі столичних вишів – Київський політехнічний. Разом з дружиною та донькою жив у Києві. Працював у тендерній палаті, останнім часом очолював комп’ютерний відділ у Республіканському центрі сертифікації.

Ми сидимо з Людмилою під розквітлими вишнями. Жінка розповідає про брата, не стримуючи сліз. Через кілька днів, у п’ятницю, Сергію мало б виповнитися 35. У цей час вони завжди святкували його день народження. І коли Сергій народився, тоді так само цвіли вишні. А зараз його семирічна донька Софійка не розуміє, чому не буде татового свята.

29042015-4

За кілька годин до смерті Сергій обіцяв доньці приїхати на її день народження

Коли почався Майдан, Сергій одразу став активним його учасником. Вранці він біг на роботу, а ввечері чергував на барикадах.

– Брат завжди казав: щоб змінити Україну, потрібно кожному почати із себе, – розповідає Людмила. – Він так вірив у ці, кращі зміни, наголошував, що просто любить свою країну. А ще беріг рідних від хвилювань. Ми не знали, що він написав заяву піти добровольцем в АТО. Другого серпня брата мобілізували на збори в Мукачево. А на початку вересня добровольцем 128-ї гірсько-піхотної бригади Сергій з побратимами вирушив на Схід.

29042015-6Про те, що вони були у найнебезпечніших точках, у тому числі й під Дебальцево, рідні дізнаються, коли хоронитимуть Сергія, від тих, хто був з ним поруч там, у самому пеклі. Правду про його загибель оприлюднять пізніше і високі військові чини. Як і те, що Сергій рвався на передову, сам попросився на блок-пост під Нікишине, де сепаратисти жорстоко обстрілювали позиції українських воїнів. Де наші хлопці чи не щодня прощалися із життям, отримували важкі поранення.

Того дня Сергій разом з іншими побратимами пішли у розвідку. Він любив життя, а в ньому, мабуть, найбільше свою донечку Софійку. Ще о третій годині дня Сергій телефонував дівчинці, обіцяв, що обов’язково приїде 12 грудня на її день народження і привезе найкращі подарунки. Запевняв, що у нього все добре і вони швидко знову будуть разом.

Можливо, Сергій вірив у побачення з донькою навіть коли вони потрапили у засідку. І тоді, коли уже тяжко поранений у нирку і живіт, прикривав товаришів, відстрілюючись до останнього патрона. Він ще перев’язав якимось дротом прострелену ногу. Та врятувати Сергія побратимам не вдалося. Коли його знайшли – дорогою до лікарні Сергій помер.

– Сергій не мав кровоспинних засобів, – каже Людмила. – Може, як припускають волонтери, він просто віддав препарати іншим бійцям. Він був дуже добрим.

29042015-3

Обіцянка залишилася словами…

29042015-5Білий цвіт вишень заколихує сільську тишу. Тут, у Зарудді, Сергій знайшов останній спочинок. А, може, просто повернувся додому. До рідних і дорогих серцю людей, яких до останнього запевняв, що у нього усе гаразд, він ходить на роботу.

– Ми щось ніби відчували, – каже Людмила. – От не було спокою у душі – і все. Бо, коли ми телефонували Сергієві, часто пропадав зв’язок, або його взагалі не було. Але він запевняв, що ходить на роботу. Ми ще думали, може, десь поїхав у відрядження, то була якраз пора виборів. Сергій раніше працював з одним депутатом.

29042015-2Навіть дружині Ані Сергій спочатку казав, що їх перевели на навчання у Десну. А вже потім просив Аню не повідомляти нічого рідним, особливо мамі.

… Чи є вимір людському болю? Навряд, хоча кажуть, що час лікує рани. Чи є вимір людській пам’яті? У кожного, напевне, свій. Ще на багатолюдному похороні Сергія представники районної влади обіцяли виділити земельну ділянку родині загиблого. Але… Обіцянка залишилася словами. Хоча напівсиротою росте Софійка – донька Героя.

На провідну неділю разом з мамою дівчинка приїжджала на татову могилу. Серце дорослих крається від болю, коли Софійка запитує, чи можна розкопати землю і забрати тата додому.

У місцевій школі діти та педагоги створили стенд пам’яті Сергія Долгіх. Навідуються колишні побратими. Останній раз приїжджали на Різдво. Обіцяли, якщо не загинуть, якщо будуть живі, провідувати Сергія…

Зіна КУШНІРУК.

29042015-3 29042015-1

Автор

Зіна Кушнірук

Редактор




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *