Що не так у файному місті? Псяча справа, або Чому у Тернополі незабаром треба буде знати кожну собаку

Що не так у файному місті? Псяча справа, або Чому у Тернополі незабаром треба буде знати кожну собаку

sobaky

Після того, як на початку дев’яностих зупинився завод радянського оборонного комплексу «Сатурн», тернопільська «Аляска» й справді перетворилася у спальний мікрорайон файного міста. Ні тобі гулу потужних двигунів елітного цехового обладнання, ні брязкання металу, ні будь-якого іншого виробничого шуму – спіть, скільки душа забажає. Щоправда, ще навіть торік галасливі «Подоляни» особливо у літні вечори і аж до пізньої ночі порушували спокій мешканців прилеглих до культурно-розважального комплексу вулиць, проте тепер навіть тут усе стихло – часи не ті, та й особливого настрою тішитися у молоді, яка щодень з тривогою зазирає у поштові скриньки за повістками, вочевидь, немає.

Іншими словами, з настанням темноти на «Алясці» порушують тишу хіба що автівки у дворах будинків – то сигналізація спрацює, то голосна музика з салонів  «дістає».

Коли ж все це, нарешті, затихає, за справу беруться бродячі пси. То там, то тут лунає їх голосний «колективний» гавкіт – то за такими ж безпритульними кішками ганяються, то свої «собачі» справи ніяк не можуть владнати. Інколи, компанію Бровкам та Жучкам надворі підтримують породисті Джеки чи Шейли з балконів, а то й безпосередньо з квартир у багатоповерхівках. Ці безкоштовні «концерти» зазвичай тривають аж доти, поки безродні «гості» змінюють місце своєї дислокації і перебігають поближче до гаражного кооперативу. Там їх, як і на територіях автостоянки на Галицькому ринку, гуртовень та інших торгових об’єктів на Текстильній, зазвичай підгодовують та використовують у якості неоплачуваних охоронців.

Збившись у зграї, собаки настільки сумлінно виконують ці функції, що нерідко нападають навіть на випадкових прохожих – на людей, які рано-вранці «втікають від інфаркту», на тих, хто прямує на зупинку маршрутки, щоб дістатися до дачі чи у ближні села, на молодих мам з дитячими колясками, котрі ризикнули прогулятися подалі від загазованих автомагістралей.

Реальна небезпека у тому, що не кожна жертва нападу чотирилапих «сепаратистів», які вважають вкрай занедбану територію навколо колишнього «Сатурну» своєю власною, може дати гідну відсіч. І якщо чоловіки, озброївшись камінням чи палицями, ще сяк-так відбиваються від зачуханих «агресорів», то вже жінки тільки відчайдушним вереском змушують їх відступити «по норах». Ще гірше, коли поруч опиняються діти – переляк, який сковує малюків при вигляді розлючених псів, навряд чи минає без наслідків.

Не набагато безпечніше перебувати і з тильного боку «Подолян», де стоять контейнери з різними харчовими відходами. Тут можуть мирно співіснувати між собою тільки безхатьки і собаки, а стороннім прохід суворо заборонено.

Для чого я це все розповідаю?

По-перше, для того, щоб міська влада звернула увагу на покинуті напризволяще околиці мікрорайону Сонячний та змусила підприємців і організації, які облаштували свої виробничі,  офісні, навчальні та відпочинкові приміщення на території заводу «Сатурн», прибрати навколо себе – скосити «траву по пояс», вирубати кущі та дерева, вивезти купи різноманітного хламу та сміття.

По-друге, бродячих собак треба не розводити, а, все ж, виловлювати. Принаймні, з кожним наступним роком їх кількість повинна зменшуватися, а не, навпаки, зростати. Зараз рахунок вже йде на десятки – чи не забагато для одного мікрорайону?

По-третє, невідомо чому мовчать санітарно-епідеміологічні служби, адже подальше безвідповідальне «розведення» бродячих псів створює передумови для поширення всіляких інфекційних захворювань. Це – у кращому випадку, бо не слід забувати, що собаки вміють кусатися.

По-четверте, напевно, настав час притягти до відповідальності, чи, принаймні, попередити власників та сторожів тих гаражів і автостоянок, які фактично приручають «нічийних» собак, але не тримають їх на прив’язі.

І, наостанок. Чомусь завжди був переконаний, що міста будують для людей, а не для «друзів наших менших»  Складається враження, що у Тернополі все навпаки: захисники тварин діють значно активніше, ніж міська влада, а тому у нас привільніше почуваються саме собаки. І на прикладі «Аляски» ще не до кінця зрозуміло, хто кого більше терпить.

Невже настане той день, коли ми один перед одним вихвалятимемося: йдіть зі мною і не бійтеся – мене тут кожна собака знає…

Юрко СНІГУР.

 

Автор




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *