Тепер тут ходить вітер…

Тепер тут ходить вітер…

Тут більше ніхто не залишає слідів на снігах.

Звідси ніхто не вирушає в світи і не повертається назад.

Тут не плачуть і не сміються.

Не закохуються і не розлучаються.

Не полощуть своїх гріхів у чистих джерелах каяття.

Не народжуються і не вмирають.

Не проводжають.

Не чекають…

Засипані глибокі криниці, в яких колись полоскалися зорі, а потім у тій благодатній воді купали немовлят.

Сади, які пахли медами і яблуками, стали сивими димами в морозяні вечори.

Душі мудрих господарів помандрували шляхами Вічності.

Відлетіли у вирій осиротілі хати.

Села не стало…

…Тепер тут дорогами ходить вітер – їх не багато залишилось, схожих на ранні зморшки замисленої землі.

Тут в задумі спиняється Час.

А на колишні подвір’я, засіяні молитвами, прилітають ангели, благословити пам’ять тих, що тут жили…

Автор

Ольга Чорна

журналіст, блогер, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *