Україні слід змінювати модель економіки з сировинного типу на створення доданої вартості всередині країні. Про це заявив прем’єр-міністр Володимир Гройсман. І підкреслив: ключову позицію у розвитку економіки відіграє аграрний сектор, який формує майже п’яту частину всієї продукції, що виробляється в країні. Оскільки Тернопільщина – область аграрна, то ця теза актуальна для нашого краю?
На запитання «Нашого ДНЯ» відповідає Борис Олегович ЯЗЛЮК – доктор економічних наук, професор, декан факультету аграрної економіки і менеджменту ТНЕУ.
– Економіка України повинна переходити на інноваційну модель розвитку, виходячи із власних національних особливостей та з врахуванням глобалізаційних тенденцій у розвитку світової економіки. Агропромисловий комплекс є досить потужним сектором економіки, здатним задовільнити продовольчі потреби вітчизняних споживачів і розширити експортні можливості. Вітчизняний агросектор володіє потужним потенціалом щодо можливості нарощування виробництва сільськогосподарської продукції.
Для розширення експорту агропродукції в країни ЄС необхідно відстоювати позиції щодо збільшення експортних квот не лише на сільськогосподарську сировину, але й продукти її переробки. Необхідною передумовою для розширення експорту готової агропродовольчої продукції і забезпечення конкурентних позицій українських товарів на світовому ринку є гармонізація вітчизняних стандартів якості агропродукції із світовими.
Таким чином, агропромисловий комплекс України повинен налагоджувати переробку сільськогосподарської сировини, знаходити нові канали збуту готових агропродовольчих товарів, створювати можливості для виходу на світовий ринок не лише великих компаній, але й окремих підприємств.
– Країни Євросоюзу, які спроможні купувати її у визначених експортних квотах, відповідно до Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. Також доволі перспективним ринком для нашого агросектора є країни Азії, Далекого Сходу і Африки.
Існуюча потреба щодо розширення ринків збуту агропродовольчої продукції вимагає створення дієвої системи державної фінансової підтримки розвитку вітчизняного агросектору. Зростаючий вплив міжнародної конкуренції на вітчизняний аграрний сектор вимагає формування чіткої системи управління цими процесами й удосконалення державного регулювання агросектором.
– Подальші зміни в агросекторі економіки повинні відбуватись за обов’язкової участі держави, її підтримки та регулювання. Підтримка має охопити, найперше, малі та середні форми господарювання на селі, в тому числі фермерські господарства, як основного виробника сільськогосподарської продукції у розвинених країнах світу. Створення сприятливих умов для кооперації дрібних товаровиробників забезпечить їх вихід на ринки оптимальними партіями продукції, підвищить якість продукції та сприятиме зростанню доходів агробізнесу. Усунення структурних диспропорцій у вітчизняному виробництві сільськогосподарської продукції, розвиток тваринництва і, відповідно, зменшення дефіциту дешевої тваринницької продукції на внутрішньому ринку дозволить зміцнити продовольчу безпеку країни й привести норми споживання білка тваринного походження нашими громадянами до відповідно встановлених санітарних норм.
До першочергових заходів слід віднести встановлення цивілізованих земельних відносин через створення прозорого ринку орендних відносин і скасування мораторію на продаж землі.
– Запроваджувати ринок землі в Україні необхідно при виконанні двох умов. Перша: наявність прозорих, зрозумілих, справедливих орендних відносин. Друга: здатність (наявність коштів) для придбання землі селянином.
Успіх реформ залежатиме від системності та комплексності проведених заходів. За належної підтримки і держрегулювання реформування, уже через 3-5 років агросектор можна вивести на якісно новий рівень. Цей процес модернізації повинен проходити поетапно, виходячи із власних можливостей та потреби додаткового інвестування в створення належної матеріально-технічної бази.
– Сьогоднішній розвиток агросектору зорієнтований на збільшення виробництва продукції та нарощування експорту. Так, у 2016 році експортувалось 95 відсотків соняшникової олії, 63 відсотки зернових, 20 відсотків м’яса птиці, вироблених в Україні. Основу нашого експорту складає сільгосппродукція великих сільськогосподарських підприємств і вертикально інтегрованих підприємств. Зростання українського експорту сільськогосподарської та продовольчої продукції в останні роки загалом відбувалося за рахунок збільшення питомої ваги сировини і продуктів первинної переробки. За останні 15 років експорт української агропродукції зріс майже вдесятеро, проте частка продукції з високою доданою вартістю знизилась більше, ніж удвічі.
Вирощування високорентабельних сільськогосподарських культур експортного спрямування з низьким ступенем переробки сировини не дає можливості повністю забезпечити ефективне використання наявного потенціалу агросектору, підвищити рівень капіталізації сільгоспвиробництва, сприяти соціально-економічному розвитку сільських територій.
Іншим важливим моментом є те, що стрімке нарощування виробництва та експорту сільгоспсировини обов’язково призводить до насичення ринку і стрімкого обвалу цін. Несировинний експорт створює збільшення попиту, яке менше загрожує посиленням залежності від кон’юнктури світових цін. Саме тому експорт сільськогосподарської продукції, яка пройшла первинну переробку, є більш доцільним. Для збільшення обсягів експортної продукції слід забезпечити розвиток нових технологій у галузях переробної промисловості аграрної сфери.
– У країнах із розвинутою економікою експорт орієнтується на продукцію глибокої переробки із високою доданою вартістю. Значна питома вага експортної продукції виробляється з імпортної сировини. Наприклад, Нідерланди закуповують концентрованих кормів на 5,9 мільярдів доларів США, експортують тваринницьку продукцію на суму 28 мільярдів доларів. Переробляючи імпортований ячмінь (на $439 млн.), реалізують ячмінного пива на 1883 мільйони доларів на зовнішніх ринках.
– Торік вітчизняні виробники отримали 64 мільйони тонн зернових, із них експортували 41,5 мільйонів тонн або 63 відсотки. Експорт зернових приваблює високими цінами. Тому український виробник, при відсутності обмежень на експорт, намагається отримати вищу ціну на зовнішніх ринках. А внутрішній ринок змушений реагувати зростанням цін. Як правило, високорентабельною, до якої належить зернові, продукцією займаються в основному сільськогосподарські підприємства. Малі ж форми господарювання на селі не можуть сформувати достатніх партій сільськогосподарської продукції за вигідними для них цінами та відповідної якості, тому позбавлені можливості виходу на зовнішні ринки. Вигоду, в результаті, отримують зовнішні покупці та незначна частина представників вітчизняного агровиробництва (трейдери).
