Божественна природа Ісуса Христа, Сина Божого, що прийшов на землю заради нашого спасіння, завжди так або інакше позначалася і на людській Його природі. Але слава Божественна прикрита була плоттю і таким чином Ісус Христос у земному Своєму житті з вигляду був звичайною людиною. Преображенням на горі Фаворі, щоб зміцнити учеників своїх у вірі, Господь показав «сховану під плоттю блискавку істоти Свого Божественного благовоління». З плоті виходили промені Божества, то був «вогонь не речовий, не опаляючий тіла» (служба на празник Преображення).
Під час Преображення Спаситель показав вибраним учням – Петру, Якову та Івану славу Свою, але настільки, наскільки вони, за словами тропаря, могли вмістити. Учні побачили Учителя просвітленим так, що одяг Його став, як сніг, і лице Його сяяло, як сонце, а від усього тіла випромінювалось яскраве світло. На довершення цього свідки Преображення побачили великих старозавітних пророків – Мойсея та Іллю, що вели розмову з Господом. Все явище було таке надзвичайне, що апостол Петро у захваті вигукнув: «Наставнику! Добре нам тут бути, поставимо три намети – Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі» (Лк.9, 33). Не встиг він закінчити свою мову, як з’явилася хмара і покрила їх і звідти чути було голос: «Цей є Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління, Його слухайте». Апостоли, почувши цей голос, у трепеті впали обличчям до землі. Та Ісус Христос, підійшовши і торкнувшись їх, сказав: «Встаньте і не бійтеся» (Мф.17, 5-7).
«Добре нам тут бути», – говорив апостол Петро на Фаворі. Добре, бо апостоли бачили свого Божественного Учителя у сяйві слави і самі осяяні ним, наскільки це можливо людині, відчули її. Добре було апостолам і тому, що ніщо земне не обтяжувало їх душі, свідки Преображення відчували в серцях невимовну радість, споглядаючи славу Господа.
Якщо нам приємно почувати себе сонячного дня і значно гірше в день похмурий, добре ввечері при освітленні і сумно без світла, то ще краще і радісніше нам з Христом і так важко без Нього. Якщо нам миле і конче потрібне денне світло, якщо ми щиро радіємо сонцю, коли воно сходить, то набагато дорожче і потрібніше для християнської душі світло Христове, що просвічує кожну віруючу людину. Тому душа християнська радіє в день свята Преображення, духовно ніби сягаючи вершини гори Фаворської. Звільнившись від усього земного клопоту, ми у великій радості повторюємо: «Господи! Добре нам тут бути і споглядати Світло тихе святої слави Безсмертного Отця Небесного, Святого Блаженного…».
Щаслива та побожна людина, що кожного дня перед тим, як заснути, відчуває в собі присутність Сина Божого, як тихе світло Отця Небесного. Осяяна благодаттю Божою, спочине вона із свідомістю чесно прожитого дня, промовляючи: «День проживши, славлю Тебе, Спасе. Вечір прошу з ніччю без спокуси подай мені, Спасе, і спаси мене».
Смачненьких вам, освячених плодів. Хай скріпляють вони наші духовні і тілесні сили!
