Степан Сапеляк… Наш земляк, в’язень прокомуністичного режиму, правозахисник, поет.
Лауреат національної премії України ім. Тараса Шевченка. Той, хто відбув радянські тюрми і заслання не у таких вже і далеких 70-х роках минулого століття. Йому інкримінували любов до України, вірші антирадянського змісту з метою «підриву й повалення суспільно-політичного ладу в СРСР та відриву Радянської України від Союзу…», участь в антирадянській організації, агітації та пропаганді, а також прослуховування «ворожих голосів» – закордонних радіостанцій. Він був членом підпільної групи у своєму рідному селі Росохач на Чортківщині, яку очолював Володимир Мармус, і котра намітила собі за мету боротьбу за незалежність України.
Уночі з 21 на 22 січня 1973 року до 55-ї річниці проголошення Української Народної Республіки та 54-х роковин Акту Злуки ЗУНР і УНР учасники згаданої групи вивісили в Чорткові жовто-блакитні прапори і розклеїли листівки з текстами «Хай живе український патріотизм!» та «Свободу українським патріотам!». А вже 19 лютого Степана Сапеляка заарештували.
Навіть після звільнення йому заборонили прописуватися у рідному краї, хоча душа рвалася додому. Дозволено було замешкати лише у Харківській або Донецькій областях під «гласним наглядом КДБ». А серце Степанове рвалося додому, у рідний Росохач, до маминої хати, до її теплих рук, незрадливого слова підтримки і втіхи. Слова правди, яке було найвищою цінністю поета:
«Слово – хлібино моя і Покрово
Мови моєї і Книги Святої…
Слово, хлібино моя. Мій ти Покуть.
Мово – свободо моя українна…»
Пізніше у житті Сапеляка було визнання, різні престижні премії, звання, серед них – і «Почесний громадянин Тернополя». Мав ще багато планів. Як згадує відомий тернопільський письменник Богдан Мельничук, «…за два дні до свого несподіваного відходу в засвіти він (Сапеляк – ред..) зателефонував мені й розповів, що розпочав писати велику статтю про те, що нам треба згуртовуватися в боротьбі за істинну незалежність. За рідну мову… І ви у Тернополі теж не мовчіть… Не допускайте розбрату, пам’ятайте, що ми сильні тільки разом…»
Чорного ранку 1 лютого 2012 року зболене серце українського патріота зупинилося у «тривалому рваному зойку». За кілька днів, 26 березня, нашому видатному землякові, поетові-політв’язню прокомуністичного режиму Степанові Сапеляку виповнилося б 67 років. На жаль, його вже сьомий рік нема з нами…
Напередодні цієї дати у Тернополі видано книжку “Вибране” С. Сапеляка. Її впорядкував і подав до неї грунтовну передмову побратим Степана — письменник і редактор Богдан Мельничук. Збірку, що започаткувала серію “Краяни — лауреати Шевченківської премії”, склали поетичні та прозові твори правозахисника, члена Міжнародного ПЕН-клубу. В основі видання, адресованого широкому колу читачів, — книжка С. Сапеляка “Во ім’я Слова” (Харків: Майдан, 2007), доповнена іншими текстами. В оформленні використана графіка лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка, художника Івана Остафійчука (м. Львів) за виданням: С. Сапеляка. Без шаблі і Вітчизни (Торонто, Канада, 1989).
У Тернополі, як не прикро, книги видатного земляка досі не видавали…
Пропонуємо нашим читачам кілька віршів Степана зі збірки “Вибране”.
“Я П’Ю, КОХАНА, ЗА ЛЮБОВНУ ДУМУ”
Я п’ю, кохана, за любовну думу,
Ця чара у руці — немов червоний квіт.
Кохана, снись тим досвіточком суму,
За Тебе п’ю. На многа літ. На многа літ.
Любове, спи. Ти рученьки ісклала
На приспаній моїй спечаленій щоці.
Кохання п’яне. Владить я не ладен…
Любове, спи. Свіча згоріла при свічі…
***
Ви зрадили мені печальними очима.
Я Вас не знав. Я Вас тоді любив чи ні?..
Я Вас люблю. Клену. Я сам тому причина
Я сам любив… Коли Ви зрадили мені…
Тоді… Я знаю. Обнімав Вас не до речі,
Кололо серце з ночі — на любов чи сніг…
Я Вас зову. Простіть. У цей святковий вечір
Я думаю… Коли ж… Ви зрадили мені?..
***
Вечірній оксамит — зорі Твоєї мить.
Келішечки з вином і красні матіоли…
Як хочеться мовчать, коли свіча горить,
Як хочеться любить, як не любив ніколи…
Як хочеться… Але… Стояла в смутку Ти.
З келішечком в руці і з квіткою чужою.
Стояла Ти… Моя стояла сліпотинь…
Любове, Ти?.. Жовтіє квіточка левкою…
