У Тернополі мама 12-річного хлопчика разом із його однокласниками організували в міській квартирі справжній волонтерський десант (ФОТО)

За три роки вони відправили на фронт кілька сотень тисяч пряників і сплели десятки квадратних кілометрів маскувальних сіток.

0993

Тернопільські школярі були першими в Україні дітьми, нагородженими бойовими медалями “Сильні духом” і орденом “Бойовий волонтер України”. Заради бійців вони кілька разів у тиждень уже протягом трьох років збираються і допомагають, чим можуть.

– Ми хочемо, щоб нашим воїнам стало радісніше. Хтось усміхнеться, і це для нас набагато важливіше за медалі й грамоти, – розповідає семикласниця Катя.

Військові на Сході охрестили тернопільських школярів бандою малолітніх волонтерів. Солодощі та маскувальні сітки, зроблені дітьми, отримували вже чи не у всіх гарячих точках України.

0992

«Якщо на мить стане тепліше – наша місія виконана»

Коли в Україні оголосили початок антитерористичної операції й наші військові потребували зброї, одягу й навіть їжі, тернополянка Ірина Ракович вирішила допомагати, чим може. Після роботи в Тернопільському педагогічному університеті займалася волонтерством. Одного разу знайомі, які відправляли вантажі на Схід, зауважили, що військові радіють, коли їм пишуть діти. Пані Ірина попросила сина Віталія, який вчиться у 16-ій школі, зібрати листи від своїх однокласників.

Уже за кілька днів вдалося зібрати ще й кілька ящиків домашнього печива для бійців. Вони потрапили у спецбатальйон “Шторм”, а командир відділення, отримавши подарунки, прислав до Тернополя солдата з подякою.

0991

Відтоді діти почали збиратися в пані Ірини вдома. П’ятеро школярів – Віталій Ракович, Настя Козовик, Катя Кавка, Адріана Химера й Соломія Бойчук разом з пані Іриною готують для бійців солодкі подарунки та плетуть маскувальні сітки. Діти приходять після школи, й дві-три години свого часу присвячують, щоб допомогти українським військовим.

– Там дуже не вистачає домашнього тепла і турботи рідних, – каже Віталик. – Ми стараємося якось компенсувати їм це, присилаючи пряники й сітки, які теж потрібні, бо часто рвуться.

– Воєнні дії не можуть бути якісними без хорошого тилу. Ми робимо наче небагато, печемо медово-імбирні пряники, які дуже добре зберігаються, і плетемо маскувальні сітки на прохання хлопців, – додає пані Ірина. – Взимку білі, восени й навесні – коричневі, а влітку – оливкові й пісочні. Звичайно, пряники – це, може, не найнеобхідніша річ на передовій. Але якщо, смакуючи домашню випічку, боєць згадає, що вдома його чекають, що хтось про нього турбується, і якщо хоч на хвильку стане тепліше, то наша місія виконана.

0990 0989

«Побачили зовсім інший світ»

Зараз вдома у пані Ірини вже готові до відправки кілька ящиків із смаколиками. Близько семи сотень пряників волонтери пекли й прикрашали самі. Аби приготувати таку кількість печива, довелося працювати два тижні. Подарунки вже чекають у батальйоні “Шторм”, у 56-ій Маріупольській бригаді та Одеському військовому госпіталі. Віднедавна школярі вирішили допомагати і дітям-сиротам на Сході й Півдні України. Цього разу разом з військовими подарунки отримають у Маріупольському дитячому будинку-інтернаті.

– Пригадую, перед Різдвом, Паскою ми з дітьми й студентами за раз відправляли по 2,5 тисячі пряників, – каже пані Ірина. –  Раніше частіше возили допомогу військовим, ми навіть не знали, які бригади отримали. Зараз не так часто їздять туди буси: і бензин дорогий, і люди вже не так активно допомагають, як на перших порах.

Тернопільські школярі бували в гостях у військових, яким допомагають, на мирних територіях. Пані Ірина з сином їздили навіть у зону АТО. Після цього, розповідає, вона зрозуміла, що не можна залишатися осторонь і що їхня робота потрібна.

0988

– Ми їздили на запрошення спецбатальйону “Шторм”, – каже пані Ірина. – Не було страшно, я була впевнена в тому захисті, який нам надають наші військові. Побачили зовсім інший світ. Їздили тоді з допомогою і у військовий госпіталь у Красноармійську. Провідувати поранених було важко і страшно. Там добре розумієш, що в нас війна.

Нещодавно тернополяни відправляли солдатам і теплі домашні в’язані шкарпетки. Допомогу передали в Одеський військовий госпіталь.

– Звідти зателефонував  один боєць і сказав: добре, що не пішов в усі палати це рознести. Бо, виявляється, не всі поранені воїни мають на що вдягнути ті шкарпетки. Хлопці лежать без рук, ніг і зі страшними травмами, – розказує пані Ірина.

– Раніше я проводив багато часу у комп’ютері, дивився телевізор, – додає Віталій. – Тепер совість не дозволяє так витрачати час.

0987

«Вони – наші герої»

Діти кажуть: коли закінчиться війна, і далі займатимуться волонтерством, адже є багато людей, яким потрібна допомога. А тим часом вони замість того, щоб сидіти за комп’ютером чи телевізором, продовжують пекти пряники й плести сітки. Коли гарна погода – виходять у двір і раді кожній парі додаткових рук.

А ще діти щиро діляться своїми мріями.

– Хочу, щоб солдати не покидали свої домівки й не переїжджали в якесь інше невідоме їм місце, щоб залишалися вдома, – каже Настя.

– Хочу, щоб війна закінчилась. Мені здається, що люди повинні отямитись, бо якби ніхто не йшов на війну, то цього страхіття могло б і не бути, – ділиться Соломія.

0986

– Я мрію, щоб ті хлопці, які  в госпіталях, одужували якнайшвидше, щоб більше ніхто не помирав і скоріше поверталися додому живі й здорові, – розповідає Віталик.

– Щоб не думали, що вони нікому не потрібні. Вони – наші герої, і ми їх ніколи не забудемо, – додає Адріана.

Уже невдовзі смаколики від тернопільських школярів вирушать за призначенням. Після Великодня діти готуватимуть нові подарунки, які зігріватимуть бійців на фронті.

Сировина для сіток – натуральні тканини природних кольорів, які скоро закінчуються, кажуть волонтери. А ще потрібні мука, яйця, мед, спеції, пудра та інші продукти для пряників. Охочі допомогти дітям готувати подарунки для військових можуть звернутися до Ірини Ракович, тел. 098 41 60 407.

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *