Цифра вражаюча, зважаючи на «покращення», яке постійно декларує рідна влада. За підсумками минулого року, у бідності жило 16,3 відсотка населення України. Такі дані оприлюднив Держстат.
Виявляється, у 0,3 відсотка наших співвітчизників рівень доходу торік складав до 480 гривень на місяць. Страшно подумати, як прожити на такі гроші. 3,1 відсотка українців мали від 480,1 до 840 гривень, а 12,9 відсотка – від 840,1 – до 1200 гривень. Водночас, розмір середньої мінімальної заробітної платні становив минулоріч 1105 гривень.
Вивести країну з економічного піке, підвищити зарплати, пенсії, соціальні допомоги мали б реформи, як це робиться у багатьох інших державах. Україну реформують від початку незалежності. Проте позитивних результатів за більш, аніж двадцять років, суспільство так і не побачило. І на це є причини. Кожна реформа у нас зупинялася тоді, коли починалася загроза прерогативам і привілеям високопосадовців. Чимало реформ просто були згорнуті.
Британський політолог Джеймс Шерр з цього приводу зазначив: Україна – суверенна держава зі своїм урядом, але її економіка перебуває під контролем дуже маленької, тісно пов’язаної внутрішньо групи людей. І вони зможуть підтримувати лише такі реформи, які не заважатимуть їм використовувати свою владу та зберігати багатства.
Держави Євросоюзу, зокрема, Польща, Естонія, досягли успіху завдяки тому, що в них, за словами Джеймса Шера, урядували еліти, які повністю розуміли принципи реформування, вважали їх своїми й хотіли запроваджувати. А ще у згаданих країнах був консенсус еліт. У нашій державі цього, на жаль, немає.
Зате маємо олігархів, чимало з них тісно пов’язані з владою (Верховну Раду називають клубом мільйонерів), котрі на словах вболівають за Україну, насправді ж лише використовують її природні і трудові ресурси для власного збагачення. За словами політолога Дмитра Видріна, олігархам байдуже де жити. Вони за Україну не боротимуться, бо мають тил. У них маєтки й рахунки у банках по всьому світі.
Пересічним громадянам виживати у сучасній Україні складно. І перспектив мало. Один лише приклад – підвищення пенсійного віку. Кабмін його розглядає як засіб скорочення дефіциту держбюджету. Однак ця реформа, прогнозують експерти, може викликати зростання молодіжного безробіття.
Щоб знайти бажане, хоча й не завжди пристойно оплачуване місце праці, нерідко доводиться давати «винагороду». Як інформує видання «Вісті», від претендентів вимагають від 400 до 15000 доларів. Залежно від вакансії.
Так, посада хірурга коштує 15 тисяч «зелених». Зарплата ж скромна – від 2500 гривень. Зате дорогі операції. За місце медсестри потрібно віддати 2500 доларів при місячній платні – від тисячі гривень. Виявляється, «купують» робоче місце і в шахті – за 300-600 доларів. Має ціну й посада електрика в ЖЕКу – 400 «американців». А на периферії, зазначає видання, навіть за місце звичайного шкільного вчителя потрібно викласти мінімум 500 доларів.
До речі, як свідчать результати опитування, проведеного компанією «HeadHunter», більшість українців хочуть знайти нову роботу. Зокрема, кожен третій наш співвітчизник активно шукає нового роботодавця, а кожен другий – готовий поміняти місце праці, якщо отримає вигідну пропозицію.
Невтішні справи у державі підштовхують деяких політиків до своєрідного креативу. Так, у Донецьку опозиційні сили вирішили відкрити «Музей обіцянок Януковича». Це має нагадувати громадськості, що саме обіцяв Віктор Янукович і як виконує свою президентську програму. За словами «ударівця» Єгора Фірсова, гучні обіцянки Глави держави досі залишаються невиконаними, хоча влада рапортує, що країна рухається у правильному напрямку. «Янукович обіцяв Україну для людей, а ми отримали Україну, яка належить Ахметову, Олександру Януковичу, Курченку, Пшонці, Фірташу, Коломойському та іншим олігархам… Україна продовжує бути чиєюсь приватною власністю, але жодним чином – не власністю народу», – сказав Фірсов «Коментарям».
А громадська кампанія «За відповідальну владу» виносить на обговорення закон «Про владу в Україні», повідомляє «Gazeta.ua». Координатор громадської ініціативи Ігор Курус наголошує: законопроект передбачає механізм відкликання депутатів усіх рівнів, міських, селищних, сільських голів, звільнення начальників МВС, прокурорів, начальників юстиції, суддів, начальників відділів освіти, голів райдержадміністрацій, якщо вони працюють недобросовісно, є корупціонерами, не виконують передвиборчих обіцянок. Якщо впродовж місяця після висловлення народом вотуму недовіри посадовець залишається на посаді, це варто трактувати як узурпацію влади, що є порушенням Конституції. Адже влада в Україні належить народові.
Введення в дію закону дало б змогу громадянам оперативно реагувати на свавілля та бездіяльність чиновників, не чекаючи виборів і не захоплюючи райвідділи міліції.
Голова правління Комітету виборців України Олександр Черненко пояснює: такий закон потрібний лише Україні. Бо в розвинених державах уся відповідальність наступає на виборах. Там ніхто не проголосує за людину вдруге, котра не виправдала довіри виборців один раз. А наші політики, не зробивши нічого доброго для держави і громади, змінюють партії, округи, аби знову і знову потрапити до парламенту чи до місцевих рад.
Законопроект обговорять експерти та громадські діячі, після чого презентують загалу.
Намір благородний. Але чи приймуть такий закон?
Ольга ЧОРНА.
Дожилися! Доробилися! Докотилася Україна!