“Наш ДЕНЬ” започатковує на своїх сторінках рубрику “Кльове місце”. Тут ми будемо ділитися з читачами секретами рибальської майстерності, тонкощами приготування різноманітних приманок і принад, розповідати рибальські бувальщини та анекдоти, “смакувати” страви з риби. А ще запрошуватимемо до розмови відомих людей, які також належать до неспокійного племені рибалок.
Сьогодні нашим співрозмовником є заслужений діяч мистецтв України, художній керівник і головний диригент симфонічного оркестру Тернопільської обласної філармонії Мирослав КРІЛЬ. У вільний час, якого у маестро небагато, він змінює диригентську паличку на рибальські снасті.
«Ми їдемо на РИБАЛКУ! Від альтів і тромбонів – у музику природи! І тишу…», – написав пан Мирослав на своїй сторінці у «Фейсбуці». Риболовля для нього – не лише відпочинок біля води, а й можливість очиститися душею і думками, відновити сили та, нехай ненадовго, повернути безтурботну легкість дитинства.
Любов до музики й рибальства – від батька
Адже саме звідти, з дитинства, його любов до природи. Народився і виріс він у мальовничому селі Чистопади Зборівського району. Неподалік протікає річка Серет, яка раніше була розлогою та з силою-силенною різноманітної риби.
– Від батьківської хати до ставу – двісті метрів, – розповідає маестро. – Люди в тій місцевості, мабуть, швидше вчаться плавати, аніж ходити. Байдужих до риболовлі там немає, це захоплення передається з діда-прадіда…
Батько диригента теж був завзятим рибалкою. Вирушаючи на водойму, брав із собою обох синів – старшого Тараса та молодшого Мирослава. Батько з братом залишали малого в полі зору на березі, самі ж рибалили з човна линків. А Мирослав змушений був ловити з берега карасиків. Перша його вудочка – довгий прут з ліщини, оснащений жилкою, пір’яним поплавцем, «грузиком»-гайкою та гачком. Мабуть, таку “класичну” модель більшість із нас мали в дитинстві. Якою ж була гордість хлопчини, коли його перший улов похвалила мама… І нехай то були лише кілька дрібних рибин, але його. А якими смачними були! Мабуть, тоді й прокинулося у нього захоплення рибальством, яке залишилося на все життя.
До речі, батько передав обом синам і любов до музики. Він був диригентом, працював із хорами. Рано пішов із життя, але встиг навчити Мирослава грати на баяні. У неповних п’ять років хлопчик уже виступав у сільському клубі. Його мама в селі досі зберігає чорно-біле фото концерту, на якому маленький Мирослав заледве видніється з-за великого баяна.
– Мої однолітки у той час відвідували різні гуртки – авіамоделювання, випилювали щось, малювали, – каже маестро. – А ми з братом опановували музичні інструменти: він – баян, а я – скрипку. Згодом брат також пов’язав життя з музикою і сьогодні навчає цьому мистецтву дітей
Маючи блискучі здібності, Мирослав за п’ять з половиною років освоїв семирічну програму музичної школи. Після цього з відзнакою закінчив Тернопільське музучилище, а згодом склав іспити до Львівської консерваторії ім. Миколи Лисенка та вступив на факультет оперно-симфонічного диригування, подолавши чималий конкурс.
Як і в музичній школі, йому поталанило з учителями. Навчали його корифеї своєї справи на чолі з основоположником української диригентської школи Миколою Колессою. Після консерваторії стажувався в Національному симфонічному оркестрі України та Національній опері. А з 2002 року почав працювати в Тернопільській обласній філармонії, де заснував симфонічний оркестр, який тепер є гордістю міста. З колективом маестро побував на гастролях у багатьох містах України, але завжди повертається до Тернополя, який став для нього рідним.
Природа – найдосконаліше мистецтво
У червні обласна філармонія завершила концертний сезон. Попереду в пана Мирослава – втілення нових творчих задумів. А тим часом натхнення дарує йому природа, яку вважає найдосконалішим мистецтвом.
Улюблена його водойма – та, на берегах якої минуло дитинство. Сюди і тепер часто повертається – сам або з друзями. А улюбленим рибальським знаряддям досі залишається для нього поплавцева вудочка.
Є серед рибальських здобутків пана Мирослава й справжні трофеї. Серед них і сазан вагою 12,5 кілограмів, спійманий у Дніпрі неподалік Києва, й семикілограмова щука, що спокусилася на блешню в Золочівському ставі.
На березі водойми він, як і на сцені, постійно перебуває у русі, полюбляє активну риболовлю. Хоча володіє різними рибальськими знаряддями, та все ж надає перевагу спінінгу, з яким частенько полює на хижаків.
В одному з інтерв’ю Мирослав Кріль зауважив: «Якщо займаєшся улюбленою справою, то з насолодою й легкістю витримуєш усе, не помічаючи, як плине час». Коли він диригує під час концертів, то час летить, мов на крилах. І коли рибалить – також… Тож хай час і надалі спливає легко та непомітно – у сім’ї, на сцені та на відпочинку. І так ще багато літ…
Андрій БРИК.
Рибальська юшка від Мирослава Кріля:
Відомо, що рибалки є чудовими кулінарами, адже немає страви смачнішої, ніж та, що приготована на рибальському багатті. З читачами “Нашого ДНЯ” Мирослав Кріль поділився своїм фірмовим рецептом:
– Юшка називається потрійною, бо кладемо туди три порції риби, а відтак і «навар» – потрійний. Та головне, що готується вона біля води, в казанку й на багатті. І обов’язково – у хорошій компанії!
Для першої «закладки» використовуємо дрібну рибу (найкраще – йоржики та окунці). Її потрібно почистити, але луску – залишити. Аби юшка була “чистою”, покласти в марлю. Варити 30-40 хвилин. Бульйон обережно відцідити.
Для другого етапу використовую частини великої риби, найкраще – почищені голови, хвости, плавники. Кладу їх у казанок з попередньо звареним бульйоном, додаю трішки води, цілу цибулину та моркву. Поваривши півгодини, овочі та рибу виймаю.
І, нарешті, кладу в отриманий бульйон акуратно відділені від кісток, обібрані від луски й ретельно промиті шматки риб’ячого філе (якщо немає – кладемо цілі чищені тушки). Варити потрібно також хвилин 30, додавши до смаку чорний мелений перець, сіль та інші спеції.
Коли юшка практично готова, знімаю казан з багаття. А далі, за класикою жанру, вливаю туди чарку горілки та пригашую в юшці запалене чи обвуглене березове поліно. На завершення цього ритуального дійства присмачую страву петрушкою, кропом й зеленою цибулькою. Після цього накриваю казан кришкою й даю юшці «настоятися».
Ось і все – справжня рибальська юшка готова!
