Стрічка новин

«Я хотів би, щоб мене нагороджували не через війну…»: у Тернополі відзначили «Людей року-2017»

«Я хотів би, щоб мене нагороджували не через війну…»: у Тернополі відзначили «Людей року-2017»

Тепла, зворушлива атмосфера, щирі посмішки, обійми друзів… А хтось крадькома утирав сльозу… Адже на святковій імпрезі, присвяченій нагородженню лауреатів «Людина року – 2017» зустрілися і ті, хто їздить до наших хлопців на передову, волонтери, капелани, і ті, хто захищає Батьківщину від ворога. Традиційно дійство відбулося у Тернопільському замку.

Нагадаємо, цей престижний конкурс в області започаткували ще у  2000-му році керівник спортивно-мистецького та духовного центру «Моя Україна», заслужений тренер України, людина, яка виплекала не одну плеяду відомих спортсменів переможців чемпіонатів України і світу, Володимир Пилипович Пласконіс, і редакція газети «Вільне життя». Відтоді його лауреатами стали більше двохсот краян.

Як і годиться, святкове дійство розпочалося з молитви за Україну, за рідне Тернопілля, людей, які творять його історію, під благословенням архієпископа Тернопільського і Кременецького УПЦ КП, владики Нестора і владики Теодора, єпископа-помічника Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ.

Голова конкурсної комісії Олег Караванський зазначив, що серед цьогорічних лауреатів – представники усіх сфер – воїни, волонтери, капелани, аграрії, педагоги, митці…

– Це люди різних професій, але з однаково сильним бажанням – робити цей світ кращим, – каже Олег Іванович.

Отож, лауреатами «Людина року-2017» стали:

Михайло Безпалько – актор Тернопільського академічного обласного драматичного театру імені Т. Шевченка; Світлана Константинова – директор Тернопільської загальноосвітньої школи №7; Лілія Костишин – заступник редактора газети «Вільне життя плюс»; Андрій Любунь – протоієрей, настоятель Свято-Димитрівських храмів УПЦ Київського патріархату у селах Лішні та Куликові Кременецького району, волонтер і капелан; Богдан Маркевич – головний лікар Козівської центральної районної лікарні; Микола Пилипів – директор приватного агропромислового підприємства «Аркадія» Гусятинського району; Володимир Топоровський – декан Зарваницького деканату УГКЦ, капелан; Василь Феленчак – художній керівник і диригент муніципального Галицького камерного оркестру, народний артист України; Валерій Чоботар (позивний «Гатило») — захисник Донецького аеропорту, тренер проекту для ветеранів та їх сімей «Серце Воїна»; Володимир Шумило –  художник, майстер народних художніх промислів.

У кожного з них – своя життєва історія. Своя любов і біль, радість і тривоги. Своє ставлення до нинішніх подій в Україні, своє служіння Вітчизні.

– Я дуже люблю життя і хотів би, щоб мене нагороджували не через війну, а через мою  педагогічну діяльність. Через те, чого я навчаю у мирному житті своїх вихованців…

Це – слова Валерія Чоботара, заслуженого тренера України з фрі-файту, воїна, який брав участь у боях за Донецький аеропорт.

– Я пішов на війну, щойно загинув Орест Квач, дуже близький мені друг. Мені було соромно не воювати, коли, працюючи тренером, я вчив хлопців бути чоловіками… Потім загинув Андрій Юркевич, який тренувався у мене в залі. Було і є дуже багато болю. Війна і зброя – це не те, чим потрібно хизуватися, з чим варто робити фото. Краще  – із квітами, з рідними, друзями, дітками на руках…

«Наш ДЕНЬ» обов’язково розкаже вам, дорогі читачі, усі цікаві історії…

Loading...

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

// //-->