Стрічка новин

Як на Тернопільщині за місяць змінилося рідне село Героя Небесної Сотні (ФОТО)

«Вшанування героїв – це не піар на пам’яті, а втілення того, за що вони віддали життя»

9

Невеличке село Травневе на Збаражчині схоже на сотні інших українських сіл. Донедавна сюди не було дороги й життя минало навколо городів, зі своїм своєрідним символом занепаду – розваленим магазином на два поверхи. Сьогодні по відремонтованій дорозі гасають на велосипедах діти, а радянська крамниця стала центром перевтілень.

16

Здійснити те, на що за десятки років незалежності не спромоглася влада, вдалося групі активістів. Вони буквально за місяць перетворили звичайне село на Тернопільщині, про які в нас прийнято писати з приставкою “депресивне”, в перспективне і привабливе для самих мешканців і гостей. А старий магазин тепер можна знайти навіть на гугл-мапі.

“Наш ДЕНЬ” уже писав про те, як починався проект у Травневому. Наприкінці минулого тижня активісти презентували, що їм вдалося зробити і як за місяць можна змінити життя одного села.

12

Маленькі справи замість “радянських” пам’ятників

Про Травневе Україна дізналася після Майдану, коли виявилося, що в ньому народився Назар Войтович. Йому було 17 років і він був наймолодшим із тих, хто загинув під час протистоянь у Києві.

З часів Революції Гідності її учасникам поставили чимало пам’ятників. Споруди з каменю й металу, які так нагадують монументальні радянські меморіали вождям народу, охоче встановлює до різних свят і нинішня пост-майданна влада.

Найкраще вшанування героїв – це не піар на пам’яті, а втілення їхніх мрій, продовження того, чим вони займалися і за що загинули, переконані автори проекту “Відзнаки героїв”. Не монументи, а нехай маленькі, але конкретні справи, які покращать життя українців у селах і містах. За це боролися на Майдані, каже Людмила Ничай, яка разом з групою молодих людей розпочала створювати в Травневому відзнаку для Назара.

– “Відзнаки героїв” – це програма, яку ми втілюємо по всій Україні, – розповідає Людмила. – Проект започаткований “Конгресом активістів культури” та громадською організацією “Родина Героїв Небесної Сотні”. Ідея така, щоб створити відзнаку для кожного з наших сучасних героїв. Але не пам’ятник, а, наприклад,  конкурс або іншу можливість для розвитку в тому напрямку, у якому вони працювали. Це дозволяє втілювати ті мрії, до яких прагнули всі ми, коли їхали на Майдан.

11

Повернути культуру в будинки культури  

Сьогодні активісти вже реалізували п’ять відзнак, і одна з них – на Тернопільщині, у Травневому. Назар навчався на дизайнера і мріяв бути художником. Тому присвячена хлопцеві відзнака – наразі єдина, пов’язана з мистецтвом. У колись розваленому магазині тепер діє “Мистецька резиденція Назара Войтовича”. Старе приміщення перепланували й зробили справді комфортним і сучасним.

– Перше питання, яке виникає в людей: а де ж ви берете на це кошти? – ділиться Людмила. – Велика наша перемога, що невеликими  можливостями долучилося багато благодійників. Завдяки цьому змогли запустити ремонт самого приміщення. Будинок, у якому ми почали працювати, побудований у 1991 році як звичайний магазин. Згодом у вже закинутому приміщенні збиралися місцеві парафіяни, поки не мали свого храму.

Мистецька резиденція у Травневому діятиме постійно, каже Людмила Ничай. Молоді люди зможуть працювати тут над своїми проектами. Для мешканців села проводитимуть зустрічі, кінопокази, заплановані різноманітні освітні проекти, зокрема для дітей.

– Ми приїжджали в Травневе ще до того, як почали працювати, й почули від людей, що їм потрібно, – розповідає Людмила. – Надалі хочемо цей проект зробити частиною культурної політики в Україні. Є багато будинків культури, ви знаєте, у якому вони стані. Це певна модель, яку можна взяти до основи, щоб робити ці будівлі функціональними й актуальними.

10

Ревіталізація: відновлення людей і приміщень

Резиденція розпочала роботу в червні, а наприкінці минулого тижня в Тернопільській галереї презентували перші результати. Протягом кількох тижнів у Травневому митці з різних регіонів України створювали картини, фотографії і залучали до сучасного соціокультурного простору мешканців села.

– Коли ми відбирали учасників проекту, я питала, чому вони хочуть приїхати, – розповідає Людмила. – Адже для нас дуже важливо було задіяти насамперед громаду. Перші учасники резиденції рефлексували на тему ревіталізації, тобто відновлення. Чому ревіталізація? Не тому, що ми робимо ремонт приміщень. Ми прагнемо змінити напрямок думок, аби конкретні об’єкти, людей і сенси переосмислювати по-сучасному.

Фотохудожник  Андрій Парахін приїхав у Травневе з Бахмуту Донецької області. За два тижні він створив серію яскравих робіт під назвою “Шлях”.

– Невеликі села, такі як Травневе, – це місце, де можна знайти шлях до себе, – каже він. – Коли я їхав, мав технічні напрацювання, але вважав, що за два тижні неможливо їх завершити. Але коли виходиш у поля, і вже кілометрів п’ять пройшов, з’являється і натхнення, і простір для творчості.

Фотограф з Києва Олександра Павловська розповідає, що знайшла у Травневому справжніх людей. За два тижні вона створила цикл неймовірних світлин сільських бабусь. Виявляється, вони можуть не лише доглядати внуків, поратися на господарстві, а й усміхатися, як справжні парижанки, і мають чим поділитися зі світом.

– Я хотіла зафіксувати людей такими, як вони є, – розповідає Олександра, – без “правильного” світла чи фотошопу. Думала, що буду з ними ходити на город, щоб “розрухати”, бо важливо зловити момент, яким можна показати людину справжньою. Але вони вже були такими, як є. Щирі й зі світлими думками.

13

50 кілограмів книжок для села

Створені в Травневому роботи можна переглянути в тернопільській галереї “Бункермуз”. Роботи ж у самій резиденції тривають. Тут раді всім охочим допомогти – коштами, матеріалами чи власною працею. Можна надсилати й сучасні видання для бібліотеки, яку теж почали облаштовувати. Лише за тиждень силами організаторів проекту вдалося зібрати для села 50 кілограмів книжок. Є ідея, щоб включити  Травневе у туристичний маршрут по Тернопільщині.

– У маленьких селах, де один раз ходить автобус і ввечері життя завмирає, люди покинуті самі на себе, – каже Людмила Ничай. – Ми зачепили людей увагою – і вони розкрилися, відчули в собі потенціал. Коли прощалися з громадою, нас довго не відпускали і дуже просили, щоб надовго не їхали і поверталися.

Багато українців уже встигли розчаруватися у своїй країні. Відзнака Героїв Небесної сотні – це приклад, як багато можна зробити, якщо об’єднатися і не опускати рук, а з дня у день робити маленькі справи для великої перемоги.

14

15

Антоніна Брик

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"

Loading...
загрузка...

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

// //-->