Любе «Сімейне гніздечко», хочу розповісти тобі історію свого кохання. Можливо, хтось, як і я, пережив щось подібне. Принаймні, я усвідомила, що кохання – це зрадлива мить…
Боляче визнавати, але вийшло так, що я відбила хлопця у своєї найкращої подруги. З ним я почувала себе на сьомому небі від щастя. Кожна хвилина без нього здавалася мені вічністю.
Мене застерігали, мовляв, щасливі миті рано чи пізно закінчуються, а за свій непристойний вчинок я заплачу сповна. Але, засліплена любов’ю, я не звертала уваги на подібні слова.
І ось одного дня я посварилася зі своїм коханим через дрібницю. Було дуже важко. Я не вірила, що ми більше не зустрінемося. Сподівалася на диво. Та котрогось вечора я прийшла на дискотеку і побачила, як мій хлопець танцює і цілується з моєю подругою, тією, від якої я його забрала. Це було настільки боляче, що, здавалося, моє серце розірветься на дрібні кусочки.
Наступного дня вони поводились так, ніби і не розлучалися ніколи. Врешті, подружка мала повне право забрати його в мене, адже спочатку це був її хлопець.
Чому він вчинив так жорстоко? Я не знала, що з коханням можна так жартувати. І вже, напевне, любий мій, ти ніколи не згадаєш того дівчиська, котре готове було зробити все, щоб ти був щасливим!
Невже справді мій вчинок повернувся до мене бумерангом?
