Одну з головних ролей у стрічці зіграв режисер тернопільського драмтеатру Олег Мосійчук. Бюджет–16 мільйонів, 5 років роботи, скандинавський сюжет в українських Карпатах.
Днями виходить у прокат драма «Брати. Остання сповідь» від продюсерів фільму «Поводир», відзнята за підтримки Державного агенства з питань кіно. Допрем’рний показ стрічки минулих вихідних відбувся у Тернополі.
Це історія любові та ненависті двох братів, які доживають віку в гірському селі. Вони все життя ділять матір, іграшки та навіть жінку. Одного разу до їхнього містечка приїздить письменниця, щоб у місцевій церкві прочитати лекцію про святих та юродивих. Серед слухачів вона зустрічає старого на ім’я Войтко. Письменниця поступово входить у Войткове життя і знайомиться з його братом. Вона стає ланкою між двома старими, для яких сенс життя – у двобої. Хто з братів проживе довше і не потішить іншого своєю смертю?
Сценарій фільму написаний за романом «Джмелиний мед» шведського автора Торґні Ліндґрена — члена Академії, що присуджує Нобелівську премію з літератури. Авторка сценарію та режисерка Вікторія Трофіменко перемістила місце дії в Українські Карпати.
– Мені зателефонували і запропонували знятися у фільмі «Брати», – розповідає народний артист України, головний режисер Тернопільського драматичного театру Олег Мосійчук. – Я спершу відмовився через зайнятість. Але коли прочитав сценарій, відразу ж поїхав на кінопроби. Зйомки у цій стрічці відкрили в мені друге дихання. Войткові, якого я граю, 85 років. Це вік, який несе за собою смислове навантаження. У сценарії – кожна репліка, кадр дуже образний і несе надзвичайно сильне навантаження. Ми робили все від нас залежне, аби глядачі нам повірили. Як свідчать відгуки критиків, нам це вдалося.
Актори зізнаються: непросто було опанувати автентичний карпатський діалект, щоб у фільмі це виглядало максимально правдиво. На екрані порушено вселенські проблеми. Це філософська сага, яка актуальна у всі часи і в різних куточках світу.
– Моя героїня дуже специфічна, – розповідає Вероніка Шостак, яка зіграла роль Ївги. – Спершу мені важко було її зрозуміти. Я грала набагато старшу жінку, матір. Для мене це колосальний досвід. У фільмі немає побуту у психології стосунків. У ньому багато філософії, символів, непростих емоцій… Я щаслива, що дебютувала саме у такій стрічці.
«Брати» стали першим українським фільмом, який відібрали водночас на три кінофестивалі класу «А» – в Індії, Шанхаї та Москві. А всього його побачили на 21 фестивалі. На останньому фільм отримав нагороду кінокритиків і приз за найкращу жіночу роль, яку виконала львів’янка Наталка Половинка. Восени цього року фільм змагатиметься за право потрапити в оскарівську номінацію «Найкращий фільм іноземною мовою» від України.
– Цей фільм – один великий акцент, – каже про своє дітище режисер Вікторія Трофіменко. – Актори повністю викладалися з повагою до глядача. Не як до глядача, який прийшов на фастфуд, а як до глядача, який прийшов на делікатес.
Стрічка викликала доволі значне зацікавлення українських і закордонних кінокритиків. Кларенс Цуй з «The Hollywood Reporter» відзначив музику, акторську гру, а також скрупульозну роботу художника. Кінознавець Міла Новікова заявила, що «Брати» – одна з найяскравіших українських робіт за останні чверть століття в ігровому українському кіно – це фреска сучасного українського суспільства, дуже потужно відтворена з погляду режисури, з погляду драматургії, візуальної презентації ідеї.
Тернополяни зможуть побачити карпатську драму «Брати. Остання сповідь» з 24 вересня у кінотеатрі «Сінема Сіті».
Юля ТОМЧИШИН.
