Провідні держави світу під час саміту G7 вели мову й про долю України. У заключному комюніке вони висловилися за підтримку мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Крім того, країни Великої сімки наголосили, що не погодяться визнати анексію Криму.
Водночас американські та європейські лідери визнають: санкції щодо РФ не призвели до тих змін, на які сподівались. Однак значно зашкодили економіці Росії й триватимуть далі. Стосовно летальної зброї, то, поки при владі Барак Обама, а це ще півтора року, найімовірніше Україна нічого подібного від США не отримає. Як і від Європи, оскільки німецький канцлер Ангела Меркель наполягає воювати дипломатією проти російських танків і «Градів».
Також на саміті G7 йшлося про підтримку реформ в Україні.
Внутрішній ворог держави
Як би гарно урядовці не розповідали українцям про реформи, люди, крім підвищення цін, більше нічого не бачать. Зокрема, німецький експерт Вернер Елерс, який консультує наш уряд, повідомив: наразі український регулятор нічого не може зробити з інфляцією. «Нацбанк намагається обмежити зростання цін, проте ставити крапку тільки на цьому не можна. Тому, що фінансової стабільності неможливо досягти, поки немає солідарної роботи у владі», – заявив він.
За словами Елерса, українській владі необхідно зайнятися пошуком інвестицій і створенням умов роботи для іноземних інвесторів. Бо, «іноземців лякає не війна, яка все-таки закінчиться, а некомпетентність і корумпованість українських чиновників».
Корупція – це внутрішній ворог України. Хоча мало не щодня лунають повідомлення про затримання того чи іншого корупціонера-хабарника, однак у «сітки» потрапляє переважно мілкіша риба. Корупція та розкрадання на вищому чиновницькому рівні ніде не поділися. І жоден корупціонер до в’язниці не потрапив. Прикро, але факт: після перемоги Революції Гідності корупційні схеми Януковича-Азарова не ліквідували. Просто, змінилися керівники. І від урядовців-іноземців поки що користі також мало. Свої корективи внесла й війна, на яку влада списує чимало гріхів.
Домовленість з кредиторами чи дефолт?
Невідомо, куди котиться вітчизняна економіка. Маємо 60-відсоткову інфляцію, а падіння ВВП – на рівні 17 відсотків на рік. Країна стоїть на порозі депресії. Хоча протягом року Україна отримала майже 10 мільярдів доларів від МВФ, чимала частина цих грошей пішла на виплату боргів. І виплачувати треба й далі. Але чим? Чи погодяться міжнародні кредитори на зниження відсотків і продовження терміну виплати боргу? Якщо Україна не домовиться зі своїми кредиторами до 15 червня, під загрозою може опинитися липневий кредит МВФ у сумі 1,7 мільярда доларів і українська економіка загалом, застерігає екс-проект-менеджер Агентства з міжнародного розвитку США (USAID), відповідальний за проекти на території колишнього СРСР Джош Коен.
Міністр фінансів Наталія Яресько, у свою чергу, завела мову про ймовірність дефолту. Однак вона заперечує девальвацію нацвалюти, якщо Україна оголосить дефолт за зовнішніми зобов’язаннями. І зазначила, що дефолту не потрібно боятися. Мовляв, єдині, хто відчує негативний ефект, – комерційні підприємства, які з проблемою можуть впоратися і мають можливість виходити на зовнішні ринки запозичень. Щоправда, для них відсоткові ставки підвищаться. Водночас, міністр висловила впевненість, що Україна зможе домовитися із зовнішніми кредиторами про реструктуризацію боргів. «Хоча б тому, що коштів у нас немає», – сказала Яресько. І додала: на пересічних українців дефолт не матиме жодного впливу.
Узагалі, важко погодитися з дивним оптимізмом пані Яресько. Бо міністр фінансів мала б знати, що дефолт – це дуже погано для перспективи держави. Тому що світові інвестори на довгі роки забули б про Україну. Банкам стало б надто важко отримувати кредити із-за кордону. Виникли б проблеми з поверненням депозитів. У результаті, девальвація гривні неминуча.
Коли виникає дефолт, ніхто не створює нових підприємств. А чимало тих, що працюють, закриваються. Для людей – це зростання безробіття й падіння зарплати. Хоча, куди їй вже падати? Багатьом українцям довелося б усерйоз замислитися про закордонні заробітки. Іншими словами, дефолт призвів би до нової хвилі трудової еміграції.
І навіть, кажуть експерти, якби у світі почався інвестиційний та кредитний бум, післядефолтну Україну оминали б, наче прокажену. А ось пані Яресько не вважає, що тут є якийсь ризик, бо, мовляв, Україна стала б не першою державою, яка оголосила дефолт.
Замість того, аби розповідати людям байки про реформи і втішати, що дефолт – не страшний вовк, міністрам разом із прем’єром Арсенієм Яценюком слід повправлятися у дипломатії перед кредиторами, щоб переконати їх і не отримати поразки на фінансово-економічному фронті. Бо народ точно цього не витерпить і повиносить кабмінівців разом зі стільцями.
Індексація: світить, та не гріє
Свого часу урядовці запевняли: Нацбанк додаткових гривень «не друкує». Проте, як виявилось, торік НБУ випустив величезну кількість грошей. Обсяг емісії гривні склав 176 мільярдів. Про це заявив член парламентського комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності Павло Різаненко. «НБУ, фактично, сам себе підставив, або його змусили підставитися… Якщо в усі попередні роки гривнева емісія коливалася на рівні 20-50 мільярдів, то торік сягнула 176 мільярдів», – повідомив Різаненко.
Незважаючи, що друкарський верстат НБУ «наштампував» купу грошей, індексації зарплат і пенсій найближчим часом не буде. Можливо, аж у кінці року. Як кажуть, світить, та не гріє… «На індексацію соціальних виплат у держави немає коштів, заявила міністр фінансів Наталія Яресько. – Реального профіциту бюджету немає. Якщо я побачу якісь збільшення надходжень від детінізації, знищення «податкових ям», контрабанди або будь-яких інших джерел, готова переглядати соцвиплати». І пояснила, що крім індексації соцвиплат, міністерству потрібно шукати гроші для Міноборони, на виконання законів про судоустрій та про державну службу, а також на відшкодування імпортного ПДВ, яке збільшилося через девальвацію. Поки не будуть вирішені всі ці питання, про індексацію не може бути й мови.
Пересічні українці зачекають. Так було завжди, при всіх урядах. І нічого не змінилося.
Ольга ЧОРНА.
