Михайло Апостол: «Корупція в Україні така ж небезпечна, як і війна»

Михайло Апостол: «Корупція в Україні така ж небезпечна, як і війна»

 

Останній тиждень, скажемо м’яко, не тішив українців. Стрибок долара, а відтак і цін, змусив багатьох змітати з полиць магазинів усе, не перебираючи особливо – що потрібно вже зараз, а без чого ще можна обійтися. Зашкалюють нині ціни і на пальне, мінеральні добрива. На порозі ж – весна, час сіяти. Чи виправдана паніка українців, чи будемо мати хліб і до хліба? Про ці та інші проблеми розмовляємо з головою благодійного фонду «Апостол», народним депутатом 7 скликання, радником міністра внутрішніх справ з питань антикорупційної боротьби у галузі агропромислового бізнесу Михайлом АПОСТОЛОМ.

 

– Пане Михайле, то чи виправданий цей продуктовий ажіотаж, який охопив і жителів області?

– Вважаю, що ця проблема штучна. Люди скуповували мішками борошно, цукор, крупи… На цьому, безперечно, нажилися торгові мережі, які невиправдано кілька разів на день міняли цінники, або ж реалізовували товари, які уже втрачали термін придатності. Також постачальники. Найбільше ж постраждали малозабезпечені родини, старші люди, які пам’ятають голодні роки. В Україні є надзвичайно великі запаси продовольства. Минулого року ми зібрали 64 мільйони тонн зернових. Нехай 34 з них продамо. Залишиться 20 мільйонів тонн, 5 з них піде на борошно, ще 5 згодуємо. Маємо залишок – 20 мільйонів перехідного резерву. Бували роки, що стільки ми взагалі збирали за рік. Ще більш надумана проблема з цукром, надлишок якого не знаємо де реалізувати. Ми маємо найкращі, Богом дані землі. За кількістю чорноземів Україна займає друге місце у світі. Ми можемо прогодувати більше 150 мільйонів населення.

 

– Так, але селяни нині стурбовані: чим сіяти, підживлювати майбутній урожай? Ціни що на пальне, що на міндобрива, багатьом уже не по кишені.

– Я завжди кажу: які б труднощі не виникали, але коли маєш клаптик землі, ні ти, ні твої діти чи онуки, голоду не знатимуть. Так, сьогодні нелегко: з одного боку війна, з іншого – розкрадена держава. Інвестори не спішать до України. Переконаний: це – проблеми тимчасові. Критикувати легко, втілювати у життя нове – важко. Українці дадуть собі раду. Бо генетично закладено: українець – господар, це як синонім. Може не викрутитися грек, італієць, ми викрутимося. Нині треба задуматися: що потрібно купувати у першу чергу – зайву пральну машину, телевізор, бо можуть подорожчати… Чи насіння і міндобрива.

 

– Може, і керівництву держави варто повернутися обличчям до села?

– Точніше, до грамотної аграрної політики. Ця галузь, в принципі, може витягнути всю економіку. Що таке сільське господарство? Це робочі місця у машинобудуванні, тваринництві, хімічній галузі, селекції… Газ, вугілля – їхні запаси вичерпуються, а земля – категорія вічна. Треба лише мудро і дбайливо до неї ставитися. Ринок збуту сільськогосподарської продукції – безмежний. Та, на жаль, Україна ще немає того поводиря, який би розумів, за рахунок чого люди можуть добре жити. Нині, на мою думку, в Україні є ще одна біда. Це – великі агрохолдинги. Вони знищили всю соціальну інфраструктуру села, виробничі приміщення. Що надбали села за роки господарювання на їхніх землях цих гігантів? Нічого. Хіба  що розбиті дороги і безробіття. Якщо взяти 15 мільйонів сільських жителів, 80 відсотків з них – безробітні. Люди або виїжджають закордон, або виживають з підсобного господарства чи на пенсію батьків, якщо такі є. Ще хтось просто спивається, бо немає себе де подіти. Під державні гарантії ці агрохолдинги набрали мільярдні кредити, дочірні фірми зареєстровані в офшорах. Швидше всього, держава ще й буде віддавати їхні борги. Візьміть для прикладу європейські країни. Ту ж Францію, Італію, Німеччину, Польщу. Там ніхто не має у користуванні 300 чи 500 тисяч гектарів землі. Оптимально – 150-300 гектарів. А в нас, у тому числі, і на Тернопільщині, пайовики часто і в очі не бачили керівника того агрохолдингу, як і він їх.

 

– Варіанти?..

–  Треба дати можливість розвиватися малому і середньому бізнесу. І це залежить не лише від уряду. Про це повинні думати й банки, які мали б здешевити кредитування. Якщо не врятуємо малий і середній бізнес сьогодні, завтра і банки можуть бути не потрібні. Не можна відлякувати інвесторів своєю безпорадністю, а варто показати їм, що і самі можемо давати раду.

 

– Зараз ви – радник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова з питань антикорупційної боротьби у галузі агропромислового бізнесу.

– Фактично, я сам напросився на цю посаду. Аграрна галузь, яка нині виживає не завдяки, а всупереч державі, мені знайома і близька. У земельних відносинах нині, як і в багатьох інших сферах, процвітає корупція, яка роз’їдає державу. Зверніть увагу: в Україні є 12 мільйонів гектарів землі державної власності. З них у віданні Держкомзему приблизно 10 мільйонів. Інші – в Національній академії аграрних наук, в Міністерстві аграрної політики, частина передана під міністерство освіти. Якщо землі розпайовані, сільгоспвиробник платить орендну плату, прибутковий податок. Та відколи існує незалежна Україна, не проведена належна  інвентаризація землі. Хоча  років 4-5 назад починали робити державний кадастр, Європейський банк розвитку навіть виділив на це кошти, які розікрали, а справу так і не довели до кінця. Я консультувався з науковцями, аналітиками: виявляється 4-5 мільйонів гектарів землі фактично не мають конкретного господаря – невідомо, хто працює, як працює, куди платить, кому платить… А це означає, що держава не отримує десятки мільярдів гривень за оренду, бо її просто ніхто не оформляє. Корупція проявляється вже в тому, що укладаються договори про співпрацю. Схема: державне підприємство, наприклад, якийсь науково-дослідний інститут, має у постійному користуванні 5 тисяч гектарів землі, але не має грошей, щоб їх обробляти. І тут з’являється хтось і пропонує оформити договір про співпрацю. Зрозуміло, розрахунки ідуть лише між керівником державного підприємства і зацікавленою особою. Інший штрих. Сьогодні у віданні міністерства АПК біля 500 державних підприємств, 95 відсотків з них – збиткові. Для чого їх утримувати? Утримувати збиткові іподроми чи спиртозаводи, які на кінець року мали мільярдний борг? Тож нині важлива політична воля не говорити, а робити. З однодумцями напрацьовуємо також ряд інших життєво важливих для країни питань, які хочу донести і до пана Авакова, і до прем’єр-міністра.

 

– Буквально позавчора парламент вніс зміни у пенсійне законодавство. Поруч з відміною чималих пенсій суддям, прокурорам, нардепам, відняли і 15 відсотків виплат у працюючих пенсіонерів, якщо їхня пенсія перевищує заледве півтори тисячі гривень. Погодьтеся, це зовсім невелика сума.

– Я скажу, що з пенсійним законодавством нам все одно щось треба робити. Нині в Україні 14 мільйонів пенсіонерів. Це – 30 відсотків від усього населення. У європейських країнах, де ВВП у 4-5 разів вищий, кількість пенсіонерів складає максимум 14 відсотків. Маємо дефіцит Пенсійного фонду 80 мільярдів. Де взяти  у нинішній кризовий час, коли війна, податки не збільшуються, такі ресурси?

 

– Пане Михайле, ваш благодійний фонд «Апостол» надає цільову допомогу воїнам АТО, інвалідам, малозабезпеченим, багатодітним родинам. Однак ваша діяльність уже вийшла за межі Тернопілля. У рамках всеукраїнської програми «Добро – людям» ви активно співпрацюєте з іншими благодійними фондами з різних регіонів України. Також з міжнародними інституціями.

– Маємо справді багато напрацювань. Отримую велике задоволення від того, що можу комусь допомогти. А,  взагалі, хочу зауважити, що волонтером зараз став чи не кожен. Інколи варто лише скоординувати зусилля. Нині ми відкрили центри з надання безкоштовної допомоги у Маріуполі, Сєверодонецьку. У рамках програми «Добро – людям» робимо багато корисних речей спільно з благодійними фондами з Миколаївської, Чернігівської, Львівської областей, ділимося досвідом. Ось незабаром у Тернополі відкриємо медико-реабілітаційний центр для старших людей. Тут можна буде поспілкуватися, знайти собі друзів за інтересами, отримати допомогу психолога. Вдячний за розуміння у цьому питанні міському голові Тернополя Сергію Надалу, який допоміг з приміщенням. Працюємо і над створенням реабілітаційних центрів для учасників АТО. Адже синдром війни ще довго буде тривожити тих, хто пережив це пекло. Запрошую підключатися до вирішення цих питань усіх небайдужих краян.

 

– І на закінчення – побажання нашим читачам.

– Миру, злагоди, розуміння, патріотизму. Ми обов’язково переможемо – в це треба вірити, хотіти і усіма силами до цього йти. І буде Україна з хлібом. І засіємо весняне поле, яке вже чекає працьовитих селянських рук.

Зіна КУШНІРУК.

 

Автор

Зіна Кушнірук

Редактор




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares