Гривню продовжує лихоманити. ЇЇ неконтрольована девальвація вже постукала у двері кожного українця. З дня у день дорожчають продукти, товари, послуги, пальне-мастильні матеріали..
І коли ще півроку тому повзуче зубожіння людей влада списувала на «попередниіків», то тепер у Кабміні галопуючий економічний колапс, а відтак і безліч похідних проблем, перекидають з хворої голови на здорову та вважають прямим наслідком революційних подій в Україні.
Але чи це справді так?
Заперечно відповів на це запитання президент асоціації українських банків Олександр Сугоняко. За його словами, за роки діяльності уряду Азарова державний борг нашої країни зріс на 30 з лишком мільярдів доларів, а валютні резерви національного банку скоротилися більше, ніж удвічі. На зовнішніх ринках ми купували послуг значно більше, ніж продавали власних. Різницю ж покривали запозиченнями.
Парадокс полягає ще й у тому, що коли економіка країни опинилася у стагнації і впродовж 18 останніх місяців знижувався національний валовий продукт, уряд продовжував балансувати над прірвою та створювати видимість благополуччя – зростали заробітні плати, пенсії, соціальні виплати.
А хіба можна звинувачувати Майдан у тому, що через мільярдні кредити держави, які, звичайно ж, треба віддавати, кожен українець за чотири роки фактично збіднів ще на 7 тисяч гривень?
Сьогодні і влада, і опозиція знову говорять про необхідність міжнародної фінансової допомоги на порятунок нашої країни від дефолту. Перші вже домовилися з Росією, від якої зазвичай взимку й снігу задурно не випросиш, інші ж з надією дивляться у бік Європи, у якій економічні правила гри диктують потужні транснаціональні компанії.
На жаль, виступаючи у прямому ефірі на каналі ТВІ, Олександр Сугоняко, так і не зміг однозначно відповісти, що чекає Україну у найближчій перспективі, проте був категоричним, коли стверджував, що ніхто не вирішить наших проблем, якщо їх не вирішуватимуть самі ж українці. І з цією тезою не можна не погодитися.
Відтак цілком логічно припустити, що нинішнє протистояння між громадянським суспільством і владою не повинно припинитися після навіть якнайповнішого виконання очільниками держави пакету політичних вимог протестувальників. Люди, які сьогодні активно протидіють згортанню демократичних свобод, мають бути свідомі того, що без міцного економічного підґрунтя народ не зможе бути по-справжньому вільним і самодостатнім.
Буквально за кілька останніх днів ми всі знову, образно кажучи, не дорахувалися коштів у своїх сімейних бюджетах. Від знецінення гривні на грані банкрутства опинився майже стовідсотково залежний від банківських кредитів малий та середній бізнес. І в той же час, коли прості українці та підприємці впадають у відчай від завданих державою збитків, банкіри та олігархи заробляють мільярди фактично з повітря – маніпулюючи різницею валютних курсів.
Тож, як на мене, необхідно добиватися формування уряду народної довіри, до складу якого увійдуть не стільки відсторонені від реалій високопрофесійні бухгалтери, гуманітарії чи медики, скільки патріоти своєї країни, які сповідують національну ідею та захищатимуть національні інтереси.
Україна – багата країна у центрі Європи. У нас є все, або майже все, щоб не стояти у закапелках Москви чи Брюсселя з протягнутою рукою – щедрі родючі землі, корисні копалини, працелюбні люди, зрештою, потужний інтелектуальний арсенал, за яким полює увесь світ. Не вистачає лише головного – бажання влади виступати гарантом розвитку національної економіки, національного бізнесу, українського виробника і українського виробництва. Звичайно, набагато легше позичити, ніж заробити, відкрити митні коридори для чужого, ніж захистити на зовнішніх ринках своє. Значно комфортніше у пошуках інвестицій віддавати за безцінь родовища, об’єкти, фабрики і заводи, ніж інвестувати у створення високоефективних підприємств та конкурентоздатних товарів і послуг, у розвиток інфраструктури кожного по своєму унікального регіону.
Узагалі ж, я глибоко переконаний, що Україна як держава, а українці як нація відбудуться лише тоді, коли не лише кожен з нас, а й наша влада, всюди й повсякчас будемо підтримувати все українське.
І хоча серед першочергових політичних вимог нинішнього Майдану ця теза поки що не прозвучала, думаю, вона обов’язково буде підтримана більшістю українців уже на наступному етапі національного оновлення країни – на етапі становлення економічного патріотизму.
