Уже вкотре наш земляк, громадсько-політичний діяч та меценат Михайло Апостол на сторінках нашої газети піднімає гострі та злободенні питання у сфері земельних відносин. Сьогодні пропонуємо вашій увазі його, як завжди, аналітичні та обґрунтовані відповіді на запитання читачів «Нашого ДНЯ».
– Цікаво, чи будемо ми колись радіти не кількісним продажам сировини (для цього великого розуму не потрібно), а сумами експорту переробної продукції, додаткова вартість якої буде значно вищою від вартості сировини. Продукції, яка буде вироблена на сотнях тисяч новостворених малих і середніх підприємств, де працюватимуть мільйони українців. А поки що, маючи у своєму розпорядженні 32 млн. га ріллі, ми реалізовуємо за кордон сільськогосподарської продукції лише на 15 мільярдів доларів, тоді як, наприклад, Нідерланди з мільйоном гектарів сільгоспугідь отримують від експорту 87 мільярдів. Я вже не говорю про Німеччину, Францію, Польщу…
– Цей ринок жодним чином не повинен бути банальним базаром. У сфері земельних відносин мають діяти чіткі закони, які унеможливлять різноманітні махінації і з ціною на землю, і з її власниками. Зокрема, щоб вирішити суперечності щодо закону про ринок землі сільськогосподарського призначення, рекомендую законодавцям зважити, що найпоширенішими інструментами законодавства розвинутих країн світу щодо обігу земель, є:
– надання переважного права власникові чи користувачеві сусідньої земельної ділянки набувати її у власність чи в оренду з метою консолідації земель;
– утворення спеціалізованої установи, яка здійснює регулювання земельних відносин та має право на придбання земель і передачу їх в оренду, проводить вилучення/викуп земельних ділянок у осіб, які не мають наміру займатися сільським господарством, для подальшого їх перерозподілу до осіб, котрі мають таке бажання;
– право на земельну ділянку мають особи, пов’язані із сільським господарством, або ті, що мають відповідну освіту. Особа, яка веде сільськогосподарське виробництво, повинна проживати на даній території;
– контроль за тим, щоб не виникала фрагментація чи надмірна концентрація ділянок;
– заборона на використання небезпечних для здоров’я людини й тварин хімікатів та добрив, які завдають шкоди навколишньому природному середовищу;
– застосування штрафних санкцій до власників земельних ділянок, які їх не обробляють, не належним чином використовують або допустили зниження родючості земель.
Тож вважаю за доцільне запровадити подібні інструменти у вітчизняній практиці регулювання земельних відносин, що сприятиме формуванню сімейного фермерського господарства на селі та підвищенню рівня сільської зайнятості, а також зростанню доходів сільського населення, забезпеченню продовольчої безпеки та потреб населення у харчових продуктах за прийнятними цінами.
– Звичайно, у кожній країні є свої особливості, застосовуються різні моделі державного управління та регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення. Проте повсюдно є й спільні риси і найголовніша з них – чітка спрямованість на захист національного товаровиробника (фермера). Практично усі країни, які пройшли етап становлення ринкового обігу земель, мали довгострокові цілеспрямовані програми, які, окрім іншого, передбачають надання пільгових кредитів на придбання земель місцевим фермерам. Аналіз регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення в окремих країнах ЄС засвідчив – відправною точкою у їхній політиці є наявність чітко визначеної мети. Так у Німеччині, Польщі та Франції регулювання ринкового обігу земель спрямовується на розвиток фермерства, що є основним вектором аграрної політики, визнаним на законодавчому рівні. У жодній із країн Європи ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення не є «абсолютно вільним», а навпаки, контролюється і регулюється через спеціалізовані агентства. Згадані агентства відіграють роль ріелтора, який, за визначених законодавством умов, може брати участь у трансакціях щодо купівлі-продажу земельних ділянок. Досить поширеною умовою купівлі земель сільськогосподарського призначення є професійна підготовка покупця, наявність у нього засобів виробництва та необхідного капіталу тощо. Саме тому я вважаю, що європейський досвід щодо регулювання земельних відносин може бути цінним для України під час побудови національної моделі регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення.
– Відповідь на це питання дав Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 7 червня 2017 року номер 413. Сам того не розуміючи, Кабмін визнав, що державна земля використовується незаконно. Щоб не бути голослівним, цитую: «На сьогодні у державній власності перебуває 10,4 млн. га сільгоспугідь, з яких 3,2 млн. га – у постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій, 2,5 млн. га .- У ЗАПАСІ, (НЕ НАДАНІ У ВЛАСНІСТЬ ТА КОРИСТУВАННЯ), решта – в оренді». Скажіть на милість, чи хтось бачив отих 2,5 млн. га пустирів нерозораних? Тож ще раз наголошую: щоб вирішити проблему із наділами для учасників АТО, потрібно приблизно 400 тисяч гектарів землі. Вона є. Це – 2,5 млн. га землі запасу, не надані на сьогодні у власність та користування. Також частину земельних ділянок можна виділити із 3,2 млн. га земель, які знаходиться у постійному користуванні у підприємств, установ та організацій.
Але не все так просто вирішується, тому що є так звана «прокладка» – чиновник, який за різним корупційними схемами незаконно віддав цю землю в користування. Саме тому і з’явилося доручення Міністра МВС Арсена Авакова щодо сприяння, допомоги, прискорення та подолання всіх штучних перешкод у вирішенні цих питань.
На виконання цього документа при МВС України створено і працює управління у справах учасників АТО, яке займається вирішенням усіх соціальних питань учасників АТО і в тому числі допомагає у вирішенні всіх технічних питань – аж до отримання актів на земельні ділянки. Керує управлінням Мельник Василь Васильович, активний учасник бойових дій, був важко поранений у бою.
Останнім часом тільки в Київській області, завдяки нашому сприянню, виділено більше 300 ділянок. Ще на 220 ділянок виготовляється технічна документація, а майже на 100 приймають заяви. В результаті 65 ділянок отримають сім’ї загиблих, більше 60 – сім’ї поранених, а решту – учасники бойових дій, які захищали Україну у перші дні війни.
– Відповім з гумором: надзвичайно сильна пропозиція і сильний хід. Є шанс утримувати в Україні 27 мільйонів корів. Молоко потече рікою. Але я б ще додав: обов’язково утримувати по два бички, чотири свинки, 50 кроликів , кури, гуси, качки, індики – не менше 100 штук. І потім тихенько всю цю живність оподаткувати. А як інакше? За що ж тоді любити фермерів?
