Земля наша свята – по ній ходили Величні.
Слова наші святі – ними говорили Пророки.
Дерева, птахи і квіти – вони Божі, вони взирають, відчувать, чують те, що від нас затворене.
І, коли ти в скорботі, нужді чи печалі, то… радуйся, бо «Блаженні засмучені…» (Мт.5:4)
І, коли ти палитимеш порвані капці, зношені светри і кофти, тим самим маючи надію, що оновлюєшся не лише тілом, а й – духом.
І коли нікого не буде поруч – лиш холодні руки самотності,
У пустелі твоїх світів впаде останній божок, розтрощиться…
Покотиться далека луна безголосся,
Відчуй лагідний доторк Правиці до твого правого плеча.
Відчуй… Він зцілить твої рани.
Він зробить сильними крила твоїх птахів.
Він не дасть затихнути молитвам твоїх ангелів,
Він почує благальний шепіт твоїх матерів, праматерів, бабців, прабабусь, прапрадідів…
Він знає… тебе.
Бо ім’я твоє записане на Його долоні. (Іс. 49:16)
Кріпись.
Неля ДРИБОТІЙ.
