Сонячний літній день 23 липня на Кременеччині був огорнутий чорною печаллю. Тут попрощалися з двома молодими захисниками України Андрієм Михальчуком із села Ридомиль Почаївської громади та Олексієм Соколовським, жителем Кременця. Андрію у червні виповнилося 30 років, Олексію було на рік більше.
Кулеметник 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 4 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону Михальчук Андрій Петрович та старший водій кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону Соколовський Олексій Володимирович загинули внаслідок ракетного удару ворога 9 липня в районі населеного пункту Часів Яр на Донеччині.
Сотні людей заповнили Майдан Волі у Кременці, аби віддати шану Героям. Після спільної молитви остання дорога Героїв пролягла до місця вічного спочинку.
У селі Ридомиль відбулося прощання та заупокійна служба за Андрієм Михальчуком. За Олексієм Соколовським у Млинівцях біля Кременця.
В Андрія Михальчука сирітками залишилися двоє маленьких донечок: старшенькій три рочки, молодшій – чотири місяці. Їх вже ніколи не обіймуть міцні татові руки. Ніколи більше Андрій не пригорне молоду дружину, яка так рано стала вдовою. Не втішить літню маму…
Харизматичний, душа компанії, відомий баскетболіст району… Дбайливий син, люблячий чоловік і чудовий батько двох маленьких донечок – так відгукуються про Андрія односельчани.
– Сьогодні наш Ридомиль в скорботі. Виконуючи свій громадянський обов’язок, на Донеччині, в боротьбі з російським окупантом, загинув військовослужбовець ЗСУ Михальчук Андрій Петрович, – написала депутатка Кременецької районної ради Анна Бас – Вічна тобі слава, Андрійку! Хай Господь прийме твою душу в свої обійми! Всім рідним — глибокі співчуття і низький доземний уклін за Героя!
…Закам’яніло серце від страшного болю,
Ми помстимось за тебе, наш Герою!
От тільки як тій матінці вклонитись,
І що сказати?
Як дружині й діткам в очі подивитись?
Навколішки, моє заплакане село,
Стрічає сина, що вернувсь додому,
Схилились верби, сколихнувсь ставок.
Тебе везуть вже рідними стежками.
За кожен сантиметр нашої землі,
За материнські та батьківські сльози,
За те, що не дожив, недолюбив, недокохав….
Ми помстимось, за тебе, наш Герою!
І плаче небо, плаче все село,
Тобі б ще жити, мріяти, творити.
Ти все віддав, щоб вільними були,
Ми, українці – нація Героїв!
Прощай! І небо нам тримай,
Хай українське сонце сходить зранку!
Ми незабудем, подвиг збережем!
( Анна Бас).
Олексія Соколовського на Кременеччині знали як вправного футболіста, котрий спершу виступав за ФК «Кременець-Академія», а останні роки грав за футбольну команду «Арсенал» з Білокриниці, що поблизу Кременця.
«Наш футболіст, наш герой. Соколовський Олексій. 1991 р.н. Царство тобі небесне. Ніколи тебе не забуду. Завжди сміялися, їздили на рибалку. Вічна пам’ять», – написав у фейсбуці очільник команди «Арсенал» Руслан Тарківський.
Олесій був справжнім патріотом, товариським, щирим. … З початком повномасштабного вторгнення рашистів в Україну добровільно пішов у військкомат, не маючи військового досвіду.
Мама Олексія до останнього не вірила, що її сина немає серед живих. Хлопця довго шукали і сподівалися, що він зник безвісти, але обов’язково подасть про себе вістку. На жаль, дива не сталось.
– Господи, навіть не піднімається рука писати «вічна пам’ять» тобі. Скільки міг прожити, підтримати рідних, радувати, але в злючої смерті немає жалю, — написала бабуся загиблого Андрія Мельничука, товариша Олексія, Зінаїда Грищук.- Косить і косить наших дітей злюча смерть, завдаючи невимовного болю. Як же важко відпускати вас, хороші наші. Як же важко змиритися тільки з думкою, що не буде дорогих серцю людей. Плачу… ридаю. Біль розриває душу. Нехай Господь оселить тебе там, де праведні спочивають. Спи спокійно, Олексію. Нехай ніщо більше не тривожить твій сон. Нехай земля тобі буде пухом, а пам’ять світлою. Сердечне співчуття рідним!
Андрій з Олексієм були кращими. Обидва – мужні, талановиті, красиві, добрі, порядні… Тепер вони разом десь там, у Вічності, оберігатимуть своїх рідних, Україну і нас з вами з небес. Пам’ятаймо, якою ціною дається наша перемога! Вічна пам’ять Героям!
