Ми пам’ятаємо недавні новини, які досі в ці важкі часи гріють душу, коли в перші дні війни у бомбосховищах народжувалися здорові діти. Життя не спинялося навіть під обстрілами. Хлопчики та дівчатка з’являлися на світ не лише у пологових будинках, а й у сховищах та підвалах. Навіть тоді, коли окупанти не дозволяли породіллям виїздити з дому, коли пологові будинки розбомблені, українські діти продовжують народжуватися. Життя завжди перемагає, як світло темряву.
Вагітну дружину Тетяну чоловік разом із молодшою семирічною донечкою встиг евакуювати з Херсону на безпечну територію відразу, на другий день війни. Привіз до знайомих у Підволочиськ на Тернопільщину та повернувся назад у тероборону рідного міста, щоб захищати свою землю, свій дім, своїх дітей. Тетяна оселилася в родині Володимира Городницького, який очолює Підволочиське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області. Жінці господарі виділили окрему кімнату в просторому будинку і дбали як про рідну. А загалом оселя Городницьких прийняла 14 біженців не тільки з Херсона, а й із Житомира та Київщини. В перші дні Володимир Городницький не міг зрозуміти, чому люди активно облаштовували його підвал, зносили туди матраци, воду, харчі, налагодили освітлення, бо намагався створити в будинку комфортні умови проживання. Але переселенці відразу при тривозі бігли ховатися, бо зазнали обстрілів «градами» і боялися кожного голосного звуку. Згодом усім місцевим стали зрозумілими їхні страхи, коли побачили кадри обвуглених, розбомблених будинків, коли роз’ятрилось серце України все новими й новими трагедіями та смертями.
Але щире кохання, як і його продовження – народження дітей – не заглушити вибухами, не спалити у пожежах, не зрівняти із землею важкою артилерією і не зламати війною.
Тетяні допомогли стати на облік у Підволочиській лікарні й 9 квітня у неї народилася здоровенька донечка. Поки дитинку не назвали, бо Тетяна чекає свого чоловіка, від якого наразі немає звісток. У Херсоні ситуація непроста, тому жінка переживає. З мамою, яка мешкає в окупованому Скадовську і де народилася сама породілля, є зв’язок.
Попри все, крик новонародженого, певно, найприємніше, що чути за останні місяці. Нове життя посеред війни… Поява маленької українки, яка доєдналася до мільйонів інших. Тетяну підтримують не лише численні мешканці оселі Городницьких, а й працівники Підволочиського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області.
– Тепер усі разом – і біженці, і працівники Фонду активно займаються волонтерською діяльністю, плетуть маскувальні сітки, допомагають завантажувати транспорт для відправки необхідного на схід, – розповідає Володимир Городницький. – Буквально з першого дня, коли люди приїхали до нас, виявили бажання допомагати громаді. Чесно кажучи, половина наших гостей були російськомовними, але тепер усі намагаються говорити українською. Люди зрозуміли, що мова має значення.
А народження Тетяниної донечки всі сприйняли як велику спільну радість. Адже в будинку окрім новонародженої є ще троє маленьких діток. Війна не спиняє життя. Просто зараз народжуються діти, а це значить – Україна живе. Нове життя дає нам надію. Усі разом переживаємо і молимося за чоловіка Тетяни – аби невдовзі він обійняв дружину і донечку.
– Кожна дитинка, яка з’являється тепер на світ з гордим «українець», «українка» – люблені й очікувані всіма нами, – каже Володимир Городницький. – Почуваємося не просто причетними до світлої події, а й надалі будемо допомагати Тетяні та її обом донечкам. Хай зростають здоровими і щасливими на радість родині, на славу Україні.
Зоряна ТЕРНОВА.
