Воскресінням Своїм Ісус Христос зруйнував владу гріха і смерті, зійшов «в глибини підземні» і вивів старозавітних праведників, а вознесінням «відчинив нам райські двері» і відкрив доступ на небо всім Своїм вірним слугам.
Сорок днів залишається Спаситель між Своїми учениками. Він часто являється їм, навчає їх про царство небесне, передає апостолам та їх наступникам владу відпускати гріхи і дає наказ проповідувати Євангеліє всім народам світу, і тим завершує велику справу Свого посланництва на землі.
Надходила хвилина розставання. На сороковий день востаннє явився Ісус Христос ученикам Своїм і, навчаючи їх, повів на гору Єлеонську. Закінчивши Свою розмову з апостолами, серед яких, згідно з переданням, була і Пресвята Діва Марія, Спаситель, благословляючи їх, вознісся на небо і «хмара взяла Його з очей їхніх» (Діян.1,9). Довго дивились апостоли на небо, немов сподіваючись, що Господь ще вернеться до них. У цей час явились їм два ангели в білій одежі і сказали: «Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, Котрий вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян.1,11). Тоді апостоли поклонилися Господеві і вернулися в Єрусалим з великою радістю.
Цим закінчилося життя Господа нашого Ісуса Христа на землі і Його земне служіння великій таємниці викуплення грішного роду людського. «Велика благочестя тайна,- говорить апостол Павло в посланні до Тимофія,- Бог явився у плоті, виправдав Себе в Дусі, показав Себе Ангелам, проповіданий у народах, прийнятий вірою в світі, вознісся у славі» (1Тим.3,16). Заради нашого спасіння Син Божий втілився на землі, взяв на Себе гріхи світу, проповідував Своє вчення, закликав до спасіння всіх людей, зазнав усякого знущання, приниження і розп’яття. Вставши з мертвих, Він явився ученикам, упевняючи їх у Своєму воскресінні і Божестві. З прийнятим Ним людським прославленим тілом вознісся на небо і сів праворуч Отця.
Вознесіння Господнє – найвеличніша подія не тільки своєю надзвичайністю та значенням для нашого спасіння, а ще й тому, що воно має для нас великий моральний зміст.
Перше, чого навчає нас Господь Своїм вознесінням – це те, що християнинові треба частіше входити у внутрішній храм душі своєї для молитви і бесіди з Господом, бо душа наша має таку саму потребу в щоденному оновленні своїх сил молитвою й побожною думкою, як тіло потребує зміцнення їжею.
Підносити серце своє на небо – друге, чого навчає Господь, сходячи від землі в обителі небесні. «Бо яка користь людині, говорить Спаситель, коли вона придбає весь світ, а душу свою занапастить» (Мр.8,36) на всю вічність? У справжнього християнина весь скарб – в одному Христі, що вознісся на небо.
«Наше життя на небесах, – говорить апостол Павло, – звідкіль ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп.3,20). Це третє, чого навчає нас Господь, сходячи від землі на небо. І очікувати Його прихід слід з чистим серцем, щоб не соромно було стати перед лице Його, коли Він, Господь і Спаситель наш, з Ангелами у славі прийде судити живих і мертвих.
Тому ми повинні жити так, щоб завжди бути готовими увійти в чертог Небесного Царства. Потрібно дбати постійно про те, щоб яскравим полум’ям в душі палав незгасний світильник віри, а життя безустанно збагачувалося ділами милосердя й любові до ближніх, щоб сподобитися нам участі у вічному і радісному дні Царства Христового. Бо Господь, що вознісся на небо, бажає славу Свою поділити з усіма вірними Своїми послідовниками. Він у любові до нас грішних не тільки приніс себе у жертву за наші гріхи, але й зійшов на небо, щоб приготувати нам місце в оселях Отця Небесного.
о. Богдан ЗІНЧЕНКО, член національної спілки журналістів України.
