Ця дорога визріла для мене.
Я за неї вдячний небесам.
Кожен камінь, ямку поіменно
Знаю: спотикався й хибив сам.
Та мені давало руку Слово.
З пилюгою, бризками – на “ти”.
Ген узбіччя медом полиновим
Спрагло манить і зове іти…
ОБІЙМИ ВЕСНИ
Над поглядом знову летять небеса,
А холод, мов огріхи віршів…
Та що про весну хто б тобі не казав,
У звабу обіймів ти віриш.
Як брунька, вистукує серце теплом,
Аж розпаш пальта у розкриллі!
Зі світом ділися і світлом й добром –
Відчуєш всевишшя, всесилля…
НЕПОКЛАДИСТИЙ СНІГ…
Непокладистий сніг із дощами у змові,
Наче друг, що колись щось підмокле шептав…
Тільки березень вмить все простити готовий
Задля бризків тепла і позимистих трав.
ЖУРАВЛИНІ ОЧІ
Коли додому линуть журавлі
Напровесні над рідними полями,
Край обрію торкаються землі
Крильми, немов пробитими щитами.
Попереду чи сотник, чи вожак
Тримає стрій належно та уперто.
Ну як їх не впізнати, люди, як?!
Вони зуміли небеса протерти.
А кіптява не стишена чорнить,
Мов заволока над стражденним краєм,
І журавлині очі кожну мить
Питально в наші душі заглядають.
Вже вкотре малюю словами
Твій погляд розбірливо-строгий,
В якому не раз журавлями
Летіли й вертались дороги.
Окутаю ніжно весною,
На губи впадуть першоцвіти
І ми підіймемось з тобою
Над небом, над часом, над світом…
Змалілий сніг, батожений дощем,
Знайшов у лісі прихисток останній,
Плекаючи не скапану іще
Надію на холодне передрання.
А біль тепла, що визріє ось-ось,
Віщує кущ сварливої тернини.
… І, раптом, безневинному здалось:
Дерева топчуть груди безупину.
Вітер килим голубів
Тріпає над садом…
У снігах таки змілів,
Хоч не втратив знаду.
Чи здивується весна
Білосніжним вітам,
Чи побачить добрий знак
В холоді розквітлий?..
Володимир КРАВЧУК.
