Володимир Бурій із села Оліїв Зборівської громади був у російській неволі майже три роки – з 25 червня 2022 року. За цей час мама не мала жодної звістки від єдиного сина. Тільки молитва і надія на Бога тримали рідних у вірі, що Володя живий і котрогось дня вони зможуть його обійняти.
Ця щаслива мить настала. Володю звільнили з полону у межах останнього обміну 19 березня. А 10 березня у нього був день народження.
«Маємо добрі новини! Додому з полону повертаються наші земляки! І серед них, житель нашого села Оліїв Володя Бурій, який був у полоні ще з 22 червня 2022 року», – написала у фейсбуці того ж вечора Мирослава Корінь.
Володимир Бурій – 34-річний військовослужбовець 24 ОМБр імені короля Данила.
«Про те, що син потрапив у полон я дізналася із відео на російських телеграм-каналах. Були відео, як їх брали у полон. Їх здав місцевий житель – колаборант. Він єдиний залишився у тому селі. Він приходив сваритися до хлопців, чого вони тут воюють. І тільки він відійшов від них, прийшли росіяни», – про це кореспондентові Укрінформу розповіла мама військовослужбовця Ганна Бурій.
Жінка каже, що коли син був у полоні, вони не отримували жодної звістки від нього – він не дзвонив, не писав. Але рідні спілкувалися зі звільненими з полону, показували їм фото і вони дещо розповідали про Володю.
«Він спершу був у Луганській області в колонії. Через рік і пару місяців їх перевели в Алчевську колонію, де утримували хворих і знесилених полонених», – розповідає мати.
Пані Ганна додала, що 19 березня весь день не випускала з рук телефон – її попередили із Координаційного штабу, що буде обмін.
«Після 15:00 я пішла до церкви і вимкнула звук у телефоні. Думала, вже хлопців обміняли і Володі серед них немає. Тому не чула, коли мені телефонували з Координаційного штабу, щоб повідомити, що мій син вже в Україні. А коли вийшла з церкви, то люди мене почали вітати і розповіли, що Володю обміняли. Важко передати мої відчуття в ту мить… А вже через кілька годин ми говорили із сином. Я відразу впізнала його голос…», – пригадує жінка.
За її словами, це були дуже складні три роки очікування.
«Були моменти, що просто опускалися руки, ми були у відчаї. Але розуміли, що не можемо здатися і маємо жити заради нього. Володя наш єдиний син. Старшого сина ми поховали 10 років тому. Ми дуже багато молилися і не втрачали віри, що зможемо обійняти нашу дитину», – зізналася жінка.
Володя на початку повномасштабного вторгнення записався у тероборону. З травня брав участь у бойових діях на Луганщині. Тепер Герой уже вдома. Загалом із полону 19 березня звільнили 12 захисників із Тернопільщини.
