Йому було лише 19… Веселий, щирий, усміхнений і безстрашний. Таким Миколу Курика запам’ятали друзі, побратими, з якими захищав Україну від російських окупантів.
Хлопець народився 18 грудня 2002 року в Тернополі. Деякий час сім’я жила у селі Стовп’яги на Київщині. Микола ще з дитинства мріяв стати професійним військовим. Тож після закінчення Стовп’язької школи Дівичківської ОТГ вступив на навчання до Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут.
Пізніше родина повернулася у Тернопіль, звідки родом батьки.
- Ця сім’я жила в нашому селі років шість. Батько працював водієм, мама спеціалістом у сільській раді, керувала відділом культури, — розповідає Тимофій Девко зі Стовп’яг (повідомило видання Переяслав.City). – Тож я добре знав Миколу – дуже хороший хлопець, як кажуть, з гарячим серцем. У перший же день війни пішов добровольцем у військкомат. Мамі писав, що додому повернеться тільки як закінчиться війна… Тому й душа особливо болить за такими дітьми, яких особисто знав…
Микола Курик служив у Добровольчому Батальйоні Спецпідрозділу “Сонечко УПА”, мав позивний «Калаш». Загинув біля Києва під час виконання бойових завдань. У свої 19 років, як зазначають побратими, Микола воював на рівні з досвідченими воїнами.
Востаннє Микола телефонував до мами 29 березня. Попередив, що йде на завдання, і два дні не зможе вийти на зв’язок. А вже згодом повідомили, що Миколи не стало.
Мама загиблого Героя Софія Рондяк-Курик опублікувала на своїй сторінці вірш, присвячений сину.
Він йшов на війну, мій син найдорожчий.
Упевнений, світлий, такий вже дорослий.
І я проводжала, і серце зжималось
Воно відчувало, воно відчувало.
В бою тім пекельнім і несамовитім,
Загинув мій син, найдорожчий у світі.
Загинув немає його вже зі мною
Не прийде додому уже з того бою.
Поховали молодого воїна 8 квітня на Микулинецькому кладовищі на алеї Героїв. За заслуги його посмертно нагородили в управлінні розвідки. Від волонтерів Микола Курик отримав орден «Лицарський хрест».
Вічна пам’ять та слава Герою!
