Червона серцевинка стиглого інжиру, довгі тунелі в скелястих горах і м’які пагорби там, де гори стають слухняними і спокійними – як море у синіх бухтах. Такою запам’яталася мені Чорногорія. Маленька країна за півтора години польоту зі Львова, в яку українцям не потрібно навіть візи.
Незалежній Чорногорії тільки 10 років. Як і в більшості балканських країн, її історія геть заплутана: постійні зміни правителів, криваві заколоти, брудні політичні ігри. Не менш болісною є історія відділення Чорногорії від Сербії – останнього “оплоту” колишньої Югославії.
Сьогодні в Чорногорію, населення якої трохи більше 600 тисяч, приїжджають мільйони туристів. На узбережжі Адріатичного моря, куди майже всі й прямують, справжній рай з червня по вересень.
Чорногорія не належить до ЄС, але основна валюта в ній – євро. Немає тут і такого блискучого сервісу, як у багатьох розвинених європейських країнах. Зате все це з лишком компенсується приголомшливою природою.
Найпопулярніші курорти – Бар, Будва, Котор, Улцинь, Херцег-Нові туляться до самого узбережжя. Згори вони схожі на казкові містечка – невисокі будинки вкриті червоною черепицею й обрамлені заростями дерев гранату, інжиру та ківі.
Побувати на дні чаші й острові мільйонерів
Одне з найвідоміших місць Чорногорії – місто Котор, яке розкинулося вздовж берегів найбільшої затоки Андріатичного моря. Здається, наче потрапляєш на дно велетенської чаші. Над затокою височіють гори, а саме місто – на пласкій поверхні внизу.
Одразу ж при вході в місто очі зупиняються на кількох кріпосних стінах, які тягнуться серпантином вздовж крутого схилу, нагадуючи відому китайську пам’ятку. “Чорногорія має свою Велику Стіну?” – питала я себе.
У певному сенсі так і є. Розкинувшись високо над стінами міста, Которська фортеця захищала чорногорське узбережжя впродовж багатьох століть. Подолавши
1350 кроків угору, ви опиняєтеся біля стін фортеці, звідки відкривається приголомшливий вид на середньовічні дахи Котора, бухту і гори.
Ще одна візитна картка країни – острів святий Стефан. Навряд чи можна знайти хоч один путівник, де б не був відображений цей красень-острів, з’єднаний рукотворним перешийком з материком. Всю його територію займає п’ятизірковий готель, у якому полюбляють відпочивати багато світових знаменитостей. Потрапити на острів можна, забронювавши місце в готелі або столик у кафе, який теж обійдеться у кругленьку суму.
Відоме туристам і чорногорське містечко Будва, якому понад 2500 років. Славиться воно стародавньою фортецею-цитаделлю. Туди ведуть вузькі бруковані вулички Старого міста, а будинки, як у Венеції, розташовані на відстані витягнутих рук.
Віряни зі всього світу здійснюють паломництво до Острога – в цьому гірському селищі просто в скелі облаштований діючий православний храм, заснований ще в XVII столітті святим Василем Острозьким. Православ’я – найбільш поширене віросповідання в Чорногорії. Цікаво, що вдягати в храмах хустку жінкам не обов’язково. Протягом тривалого часу країна була під владою турків. Місцевим жінкам навіть забороняли покривати голову – щоб їх не плутали з мусульманками. До речі, віра в чудодійну силу мощів Василія Острьозького настільки сильна, що в Острог з’їжджаються паломники різних конфесій – католицької, православної та мусульманської.
Вірджини: якщо дуже хотіли сина…
Офіційна мова в країні – чорногорська: по суті, та ж сербська, але з місцевим діалектом. Співзвучна українській – багато зрозуміло без перекладу. Самі чорногорці називають свою країну “Crna Gora” – “Чорна гора”. Вздовж моря вони почали селитися відносно недавно, більшість території – гори, вкриті соснами. Ввечері, коли сідає сонце, від дерев тягнуться довгі тіні. І схили справді видаються чорними.
Більшість жителів країни і досі є горянами. Часто навіть ті, хто має віллу біля узбережжя, здають житло туристам, самі ж мешкають у високогірних селищах. Деякі будинки самотою туляться до крутих схилів, куди, здається, неможливо добратися.
Ще донедавна в горах мешкали так звані вірджини – дівчата, яких переробляли в хлопців. Це, напевно, найдивніший звичай, про який довелося чути в Чорногорії. Якщо в сім’ї постійно народжувалися одні дівчатка, то глава сім’ї міг своїм рішенням призначити чергового немовлятка хлопцем. Стать дитини ретельно приховували. Від народження дівчину запевняли, що вона – хлопець. Дитина виконувала чоловічу роботу, носила чоловіче ім’я, курила, вживала ракію і спілкувалася в першу чергу з чоловіками. Зрозуміло, що в таких умовах ламалася психіка і гормональний фон, у багатьох дівчат починали рости вуса і борода.
При цьому в безперервних війнах вірджини зазвичай брали участь нарівні з чоловіками, а бути вірджиною вважалося почесною справою як для дівчини, так і для її батьків.
Що б такого з’їсти
Багато чорногорців досі живуть, як раніше їхні предки – мають підсобне господарство, виготовляють сир, м’ясо. Тільки тепер це непоганий спосіб заробітку.
Туристи залюбки купують місцеві смаколики. Найбільш популярними місцевими стравами, мабуть, є в’ялене м’ясо або копчений окіст під назвою пршут, м’ясо з прянощами – вешаліца і негушський сир, зроблений з коров’ячого, козячого або овечого молока. До сиру додають ягоди та фрукти. Щоправда, коштує шматок такого сиру недешево – від 25 євро і більше.
Чорногорія за європейськими мірками – небагата країна. Проте ціни в ній набагато вищі за українські. Горнятко кави на узбережжі обійдеться приблизно у два євро, а за найскромніший обід в кафе доведеться заплатити євро десять-п’ятнадцять. Щоправда, на кожному кроці є міні-пекарні, де можна скуштувати бурек – чорногорський фастфуд. Випічка з листкового тіста з сирною, шпинатною або м’ясною начинкою коштує півтора євро.
А ще чорногорці – великі цінителі спиртного, знають в ньому толк. Але пити вміють і майже ніколи не напиваються. Туристам розповідають історії про те, що перекинути для настрою зранку традиційну чарку-другу ракії – для місцевих свята справа. І гостю налити теж. Але не кожен гість знає міру.
Місцеві рекорди: най-най
У Чорногорії розташований найбільший в Європі й другий за величиною у світі (після річки Колорадо в США) унікальний каньйон річки Тара. Його глибина – близько 1200 метрів. Над річкою побудований міст Джурджевича – бетонний і заввишки 172 метри. В Інтернеті можна зустріти інформацію, що це найвищий автомобільний міст Європи. Насправді найвищий – у Франції. Чорногорський – другий за висотою. У моста трагічна історія. Будувати його закінчили в 1940 році, а у 1941-му на територію країни вторглися окупаційні війська. Партизани зуміли акуратно підірвати центральну арку, тим самим зупинивши наступ, оскільки інших мостів через каньйон у цій місцевості немає. Італійці знайшли інженера та розстріляли його. Відновили міст у 1946 році.
Чорногорці абсолютно легально використовують одночасно два алфавіти – кирилицю і латиницю.
У столиці Чорногорії – Подгориці є найменша вулиця. На ній розміщений лише один будинок. Її довжина становить 30 метрів.
У Чорногорії, а саме в місті Бар, росте оливкове дерево віком близько 2000 років і воно досі плодоносить.
М’який і вологий клімат наклав свій відбиток на устрій і побут чорногорців. Вони рідко куди поспішають і не зациклені на пунктуальності. Жартують над собою, стверджуючи, що “життя дане, щоб відпочивати і насолоджуватися”. Але це бравада – чорногорці працелюбні й працювати вміють.
У списку найщасливіших країн світу Чорногорія займає 104 місце зі 135.
