Сергій: Мені було самотньо. Я багато часу перебував наодинці, й одного разу згадав, що в дитинстві не раз відкривав дитячу абетку і пробував щось писати. Вирішив повернутися до цього. Мені було близько 16 років. Це був емоційний період, я писав про кохання, про почуття. Зараз я подорослішав, у мене трохи змінився світогляд. Багато речей сприймаю по-іншому.
Алла: Вірші Сергія – це його внутрішні переживання. Важко визначити в них тему, вони дуже філософські. Серцем і душею написані.
Сергій: Зі спілкування, з прогулянок на свіжому повітрі, з усього, що бачу навколо себе. Натхнення приходить спонтанно. Інколи їду в маршрутці – і з’являється перший рядок вірша. Втім, я не чекаю натхнення. У якийсь момент зрозумів, що це – моє призначення, тож щодня намагаюся писати хоча б один вірш.
Алла: Буває, прогулюючись, ми зустрічаємо якусь цікаву людину, і, повертаючись додому, Сергій одразу сідає писати. Мені здається, він пише з емоцій – яка б емоція не була, він виливає її у лірику.
Алла: Справді, це так. Я всі зберігаю – можна окрему збірку випускати. Напевно, я – щаслива жінка: не знаю людини, якій би дарували стільки віршів. Я це дуже ціную і пишаюся.
Алла: Пам’ятаю, ми здали збірку у друкарню, і нам сказали, що вишлють приблизний макет, щоб узгодити, чи все гаразд. Я саме була зайнята, працювала, і тут дзвінок від Сергійка: «Мамо, біжи до хати! Макет готовий!». Коли ми тримали його в руках, відчуття неможливо описати, це велике щастя від такого здобутку. Так само радіємо кожній новій збірці, щоразу поспішаємо додому, аби відкрити пакунок із книгами. Це – нелегка праця.
Алла: Звичайно, я і перечитую, і редагую, якщо потрібно, твори сина. У мене навіть є зошит, куди я виписую улюблені поезії. Часом читаю їх, коли залишаюсь наодинці.
Сергій: Останнім часом мене зацікавив проект, який реалізовує благодійний фонд «Карітас» – «Життя в повноті». Він створений для молоді з обмеженими можливостями. Там організовують багато заходів, свят, дають шанс проявити себе.
Алла: Вони і рукоділлям займаються, і кулінарією, і малюванням… Дуже добре, що є такий проект, де молода людина може чимось займатися, знаходити друзів, адже в Тернополі важко знайти щось подібне – переважно створюються проекти для дітей. Ми є членами «Життя в повноті» майже рік. Крім того, відвідуємо іпотерапію (метод лікування, заснований на взаємодії людини зі спеціально навченим конем – авт.), раніше, мабуть, років п’ять займалися у тренажерному залі.
Сергій: Я і на гітарі вчився грати, і на фортепіано, і до різних репетиторів ходив – дуже хотів самореалізуватися. Шукав себе. Зараз уже кілька місяців займаюся вокалом.
Сергій: Якщо ти живий і здоровий (у будь-якому сенсі), якщо ти можеш говорити, писати, бачити, потрібно користуватись усіма цими можливостями, а не нарікати постійно на життя.
Алла: Найперше – не опускати руки. Звичайно, це дуже важко. Ми знаємо по собі: коли ти живеш нормальним життям, а потім воно різко змінюється, легко розгубитися. Починаєш ставити собі питання: чому так? За що? Як діяти далі? Це нормально, і минуло досить багато часу, перш, ніж ми усвідомили: так, є хвороба. І, якщо ми не можемо її подолати, потрібно змінити своє ставлення до неї. Пристосуватися, навчитися з нею жити, причому, повноцінно, не замикаючись у чотирьох стінах. Як часто ви бачите на вулицях Тернополя молодих людей з хворобами, на інвалідних візках? На вулиці виходять одиниці. А таких людей – тисячі. І вони сидять вдома. Соромляться, бояться, що інші будуть кидати недоброзичливі погляди, осуджувати… Повірте, це зовсім не так. Я завжди кажу: на нас дивляться, бо ми – особливі. Не потрібно боятися. Потрібно виходити з дому, спілкуватися з людьми. Тільки так починаєш цінувати життя і радіти йому.
Сергій: Після того, як у мене порушилася координація, я став залежним від батьків. Тривалий час ми їздили кудись тільки на таксі. А одного разу мама запропонувала: «А давай спробуємо поїхати маршруткою?» Я погодився, і враження були неймовірні. Я думав: вау, я побачив людей, я не соромлюся свого стану, я їду в маршрутці, як звичайна людина!
Алла: У людей з інвалідністю життя не краще і не гірше. Воно – інше, але все одно – прекрасне. Просто треба це бачити. Ми намагаємося шукати в усьому позитив.
Алла: Ні. Мене змінила хвороба сина. Раніше, як і більшість людей, я цікавилася, в першу чергу, матеріальним. Хвороба розставила пріоритети, показала, що справді цінне. Я тоді і я тепер – дві різні людини. Раніше я могла спокійно пройти мимо жебрака чи навіть п’яниці, зараз не можу. Допомагаємо всім, кому можемо, підтримуємо Петриківський геріатричний пансіонат (будинок для людей похилого віку – авт.). Сергій мене мотивує. Ми робимо зарядку, медитуємо, їмо здорову їжу. Я навіть схудла на 18 кілограмів. Кажуть, що чим більше любові віддаси – ще більше отримаєш. Ми з Сергієм ніколи не відчували ні жалю, ні співчуття, ні злоби. Завжди чую нарікання на те, що люди злі. Неправда. Люди – добрі. Я люблю людей, Сергій любить людей, і у відповідь ми отримуємо ту саму любов і захоплення.
Розмовляла Ірина МАХТУРА.
Поезія, мов нескінченний світ,
малює нас повітрям синіх гір.
В уяві нашій залишає слід
– мелодією чудодійних лір.
Оселиться в серцях, малює диво,
коли здається, зруйнувала все
над морем хвиль, прекрасна й особлива
душі вогонь і нескінченна злива.
Живе у снах, зникає над землею,
в людських очах малює зоресвіт,
а на світанку склянкою елею
від Бога нам передає привіт.
***
Солодка сіль вбиває лиш на смак,
Ховає в собі пристрасті й образи.
У кожнім з нас цвіте чарівний мак
Та, попри те, бувають й метастази.
Краплинами куштуєм день і ніч,
Та сон тривкий на відстані вбиває.
У перемогах завжди пліч-о-пліч,
Та, зазвичай, самотність серце крає.
***
На жаль, потерті часом мої крила,
Мов колажі, стирають мої сни.
Та ще пливу, допоки є вітрила,
Хоч в серці моїм спалені мости.
Лечу над небом у віршах і зорях,
Шукаю світло у пітьмі нічній.
Іду вперед, та серце каже: стій!
У пошуках забутих алегорій.
***
Не літає у небі людина.
Сивий птах не здолає свій шлях.
Коли в серці лиш біль і провина,
а по шкірі мороз. Й на вустах.
Не існує до неба прикутих,
а життя не малює нам хвиль.
Доки в серці немає спокути –
не здолаємо сотнями миль.
***
Творчий янгол
Творчий янгол не завжди літає,
коли в серці немає хмар.
Не виграє той, хто не страждає,
коли щоку не ставить під удар.
Немає мрій, коли існує спокій.
Не потопає той, хто не пливе.
В твоїм житті завжди існують кроки,
та кожен з них по різному веде.
***
В твоїх обіймах я нічого не боюся.
Усе, що було, все давно пройшло.
І, навіть, коли зранку не проснуся,
окутає навік твоїм теплом.
Ти оберіг, який завжди зі мною.
З тобою вмію бачити крізь стін.
В любу погоду – літом чи зимою –
тобі здійсню найнижчий я уклін.
***
Хвилина часу зцілює серця
на самоті, в думках, чужих обіймах.
Молитва, що немає їй кінця,
немов вода – прозора й чудодійна.
Всього лиш мить, неначе серця спів.
Та на душі, лелеки не літають.
Бо за життя не вистачає слів –
у самоті, мов полум’я, згасають.
