Для прикладу, споживчий кошик. Те, що кладуть у нього його автори, – далеке від реальності. Примітивне. Ті «спеціалісти» ходили б у дірявих шкарпетках, сиділи б без Інтернету, «мобілок» та інших благ цивілізації, якби дотримувалися своїх «соціальних стандартів». Були б вічними боржниками за комуналку і голодними. Бо що сьогодні 1700 гривень на місяць для здорової дорослої людини? Хворіти не бажано. Адже вартість деяких ліків, фактично, дорівнює убогій споживчій торбинці.
Судячи зі «стандартів», українці не повинні споживати вершкове масло. Бо в їхній кошик поклали два кілограми маргарину на рік. То, може, не варто нарікати на вітчизняних виробників, які нерідко пропонують споживачам «щось схоже на масло» за високу ціну. І не слід їсти більше двох кілограмів сала. Яке знущання! Що то за українець, який з’їдає мало сала?! Жарти-жартами, але…
Ще у кошику передбачено аж вісім кілограмів свинини. Ділимо 365 днів на цих скромних кілька кілограмів і… ми повинні споживати не більше 45,6 грамів м’яса на день.
Деякі інші «стандарти» також викликають здивування та іронію. Як, наприклад, 12 рулонів туалетного паперу на рік. Один дитячий крем. Два бинти. Дві упаковки медзасобів від температури…
Міжміських та міжнародних поїздок, до речі, не передбачено. Включено лише приміські перевезення – до 50 кілометрів. А далі що, на мітлі летіти?!
Мобільного зв’язку та Інтернету також «не поклали» до «споживчої торбинки». Подібних «шедеврів» у споживчому кошику чимало. Гуморески можна писати.
Цікаве й інше. Із 2000-го до 2016-го року жоден уряд «споживчого кошика» не змінював. Аж у 2016-у внесли «косметичні» зміни. Але покращений «кошик» правозахисники назвали «обманом» і пішли до суду. Бо він пахне радянщиною і принижує людську гідність.
Економіст, банкір, ректор Міжнародного інституту бізнесу, професор Олександр Савченко узагалі переконує: місце споживчого кошика – на смітнику. «Споживчий кошик – це марево. Тому треба робити реформи, щоб всі ці кошики викинути на смітник і починати жити, як нормальна країна», – сказав він у ефірі на телеканалі ZIK.
У Мінсоцполітики обіцяють провести нову науково-громадську експертизу наборів товарів та послуг у кошику. Може, цього разу чиновники сформують адекватний його варіант. Аби не було соромно перед світом і не принизливо для громадян своєї країни.
…Далі йтиметься про гроші, які не мають відношення до «споживчого кошика», хоча… Ці, кошти у державну казну «поклали» українці. А використали політики, аби розповісти, як вони турбуються і будуть турбуватися про народ та державу.
Отже, наші співвітчизники заплатили десятки мільйонів за рекламу політпартій у квітні-червні цього року. Парламентські політичні партії сукупно витратили 150,2 мільйони гривень, із яких 46,3 мільйони пішли на рекламу, підрахували у Комітеті виборців України. «Партії купували рекламу переважно за кошти, отримані з держбюджету», – йдеться у повідомленні.
Найбільше на рекламу за чотири місяці заплатила «Батьківщина» – 24,8 мільйонів гривень. Із них 20,8 мільйонів – на телерекламу і 3,7 мільйонів – на білборди та сітілайти.
На другому місці за витратами – «Самопоміч» – 6,6 мільйонів гривень. Традиційно, більшість коштів політсила спрямувала на партійну газету – 5,4 мільйони. І майже мільйон – на рекламу на ТБ і радіо.
Радикальна партія заплатила за піар 6,5 мільйонів гривень. Із них 4,7 мільйонів – за рекламу на телебаченні.
«Опоблок» рекламувався за 4,2 мільйони. «БПП» за – 3,1 мільйон. «Народний фронт» – за 900 тисяч гривень.
«Самопоміч», «Опоблок», «БПП» і «Народний фронт» витратили на оплату реклами державні кошти, а «Батьківщина» поєднала державні гроші з партійними.
Виходить, кожному українцеві політреклама обійшлася у мільйон з хвостиком. Відповідно, збільшилися, зокрема, прибутки олігархів, які є власниками телеканалів. На «споживчу торбинку» «любов» політиків до простого народу, яка рікою тече з телевізорів, не вплинула. Та й політики про той «кошик» майже не згадують. Бо нічого туди «не поклали».
