«Благословення нашого часу» – так називається виставка світлин Максима Огородника, представлена у Центральній міській бібліотеці Тернополя. Її талановитий фотохудожник з Чортківщини присвятив своєму батькові, зниклому безвісти на війні. Серед світлин – пейзажі рідного села, безмежжя полів, квіти його маленької батьківщини, дороги, що біжать у світи… Їх так любить фотографувати Максим. І вірить, котроюсь з цих доріг одного разу тато повернеться додому.
Виставку «Благословення нашого часу» відкрили у рамках Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
– Ця виставка – вже четверта у співпраці з Максимом Огородником, відомим краєзнавцем, фотохудожником, людиною, яка надзвичайно любить свій край і це відображає у своїх роботах, – зазначає Оксана Лехіцька, директорка Центральної міської бібліотеки Тернополя. – На жаль, цьогоріч виставка має трагічний підтекст. Але світлини Максима – підтвердження того, що, незважаючи на війну, на важкі для України часи, життя переможе смерть. І ми дякуємо талановитому автору цих робіт, що він настільки закоханий у свій край і відображає його красу, красу України на фото. Тож запрошую тернополян відвідати бібліотеку. помилуватися чудовими світлинами талановитого митця та відкрити для себе нові горизонти у мистецтві фотографії.
Мене ж особисто зачаровує кожен знімок Максима. Мальви, багато мальв, притихлих біля вікна, осяяні промінням сонця. Дороги серед весен і зим, осені й літа, окутані туманами, стоптані у незвідане чиїмись слідами. Замріяні дерева, мальовничі річки рідної Чортківщини, таємничі верболози і марево над лугом… У кожній світлині магія природи і душа молодого фотохудожника. Те, що вічне, і те, що зникає. Те, що змінюється, і те, що незмінне…
У розмові з Максимом я запитала, як він обирає сюжети для фото, чи є певний задум? Та чим важлива для нього саме ця виставка?
– Я ніколи не шукаю сюжети навмисно і не планую їх заздалегідь. Ми з природою налаштовані в унісон: вона сама знає, коли подарувати мені свою особливу мить, і в потрібний момент манить зафіксувати її. Для мене природа – це чиста філософія, яку не варто спрощувати чи ускладнювати, її варто просто увічнювати. Найголовніше – побачити, відчути та передати цей стан глядачеві. Я не просто фіксую реальність, я намагаюся проявити ту приховану поезію, яку світ заклав у конкретну мить. Це і є моє творче кредо: «Природа в мені, а я в ній». Неабияк візуальний наратив усіх представлених робіт підсилюють майстерні назви відомої журналістки Анни Блаженко, яка на рівні автора відчуває зупинені миті буття, – каже Максим.
– А чим важлива для мене виставка «Благословення нашого часу»? Це спроба якраз зупинити той час і погляд глядача, щоб разом прожити мить творення Всесвіту. Вона є моїм маніфестом тиші. Я переконаний: за справжньою красою не обов’язково вирушати в екзотичні краї. Вона поруч – у тому, як сонце торкається берега річки всупереч порі, або в тому, як «розкривається душа», коли завмираєш із камерою над рідним простором. Важливо лише вміти це помітити.
Я ж думаю, що ці життєстверджуючі світлини Максима — як віра і надія, що батько повернеться додому живим і буде не раз милуватися дивним світом краси рідного краю.
Максим розказує, що батько захищав Україну з червня 2023 року. Брав участь у гарячих бойових діях на Бахмутському та Вовчанському напрямках. Зв’язок з ним обірвався 23 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Тихе Харківської області. Відтоді вважається зниклим безвісти.
До речі, фотовиставки Максима Огородника неодноразово експонувались під час заходів Мандрівний Docudays UA на Тернопіллі. Після завершення мандрів, світлини також передавались у місцеві музеї. Зокрема, вони поповнили колекції Кременецького та Борщівського краєзнавчих музеїв.
Співорганізаторка виставки «Благословення нашого часу» Тетяна Макогон зауважила, що фото Максима викликали неабияке зацікавлення і серед учасників літературника «Біль втрат та світло надії» у креативному кластері «На пошті». А після Тернополя, виставку представлять у Заліщицькому обласному госпіталі.
Сам же Максим щиро вдячний голові Тернопільської кінокомісії Володимиру Ханасу, який у рамках міжнародного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA» зініціював та відкрив уже кілька його виставок. Пані Тетяні Макогон, директорці бібліотеки Оксані Лехіцькій, кураторці Юлі Кіндзерській, усім працівникам книгозбірні за постійну співпрацю, амбасадору фестивалю Максиму Буткевичу.
…А поки що фотограф зупиняє мить, яка вже ніколи не повториться. Стане минулим, історією, спогадом. Інколи світлина може сказати більше за слова. Тому завітайте на виставку Максима Огородника. Щоб доторкнутись до незвіданого і прекрасного.
Довідково.
Максим родом із села Шманьківці Заводської громади Чортківського району. Він не лише фотографує, а й досліджує історію рідного краю. А також наповнює новими статтями Вікіпедію.
Він – автор більше 200 публікацій на краєзнавчу та журналістську тематики. Проілюстрував декількома світлинами енциклопедичне видання «Тернопільщина. Історія міст і сіл», книги «Таємниці скарбів Садовських», «Чортків. Збагатись емоціями», «Швайківці у плині століть».
Зіна КУШНІРУК.
Фото Максима ОГОРОДНИКА.