«Укрінформ» нагадує кілька фактів, які стосуються цього печально відомого документу, який так і не запрацював. Хоча, один позитив Будапештський меморандум все-таки забезпечив, надавши промовисту сучасну ілюстрацію до вислову знаменитого німецького канцлера ХІХ століття Отто Бісмарка: договори укладені з Росією не варті паперу, на якому вони написані.
Отже: 5 грудня 1994 року, в Будапешті, між Україною, США, Росією та Великою Британією був підписаний Меморандум про гарантії безпеки – так званий Будапештський меморандум. Водночас, Франція і Китай надали аналогічні гарантії, зробивши відповідні заяви, але не поставили свої підписи під цим документом.
Будапештський меморандум був підписаний у зв’язку з ухваленням закону «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року», в прикінцевому положенні якого сказано: «Цей Закон набирає чинності після надання Україні ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа».
Підписанти Будапештського меморандуму зобов’язалися «поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України», що «ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти неї», а також «утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету».
Згідно з цим документом, Україна добровільно позбулася третього у світі ядерного потенціалу і стала без’ядерною державою. На час розпаду Радянського Союзу на території України розміщувалися міжконтинентальні балістичні ракети, тактичні ядерні боєзаряди, стратегічні бомбардувальники, здатні нести ядерну зброю, ядерні боєзаряди стратегічної зброї. Одразу після здобуття незалежності України, США та Росія почали переконувати тодішнє керівництво нашої держави якомога швидше позбутися ядерного статусу.
Зрештою, у травні 1992 року Україна підписала Лісабонський протокол про реалізацію положень Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь СРСР-США (СНО-1), а в грудні 1994 – Будапештський меморандум.
Цікаво, що жодна з країн-підписантів Меморандуму так і не ратифікувала цей документ, посилаючись на одне з його положень, за яким він набував чинності з моменту підписання.
Питання про статус Будапештського меморандуму як юридично обов’язкового для сторін документа, вперше виник в Україні у вересні 2003 року в період російського-українського конфлікту за острів Тузла. Згодом, за його перегляд виступав президент Ющенко, але міжнародна конференція для підготовки нового договору про гарантії безпеки і заміни Будапештського меморандуму так і не була скликана.
Саме цим скористалась Росія, коли 1 березня 2014 року президент Путін отримав від Ради Федерації дозвіл на використання Збройних сил Росії на території України. Відтак, після анексії Криму і війни на Донбасі Київ вважає, що Меморандум був порушений одним із підписантів – Росією. Окрім того, в Україні нерідко критикують і те, як дотримуються своїх зобов’язань інші підписанти Будапештського меморандуму.
P.S. Міністерство закордонних справ України звернулося до країн-підписантів Будапештського меморандуму з вимогою провести «термінові консультації» після нападу Росії на українські кораблі «з метою забезпечення повного дотримання зобов’язань та негайного припинення агресії РФ проти України».
