78-річний художник із села Красносільці на Збаражчині Василь Хміль створює полотна в українському стилі: Тарас Шевченко із кобзою, старі хати, накриті соломою, а біля них мальви, лелеки, квіти. Він народився у німецькому місті Зіген. Його батьків, уродженців Красносільців, під час Другої світової війни вивезли у Німеччину на примусові роботи, як і десятки тисяч українців. Повернувшись на батьківщину після війни, родина жила у рідному селі. Пан Василь каже, що скільки себе пам’ятає, завжди малював.
– Талант дається від народження, а навчання лише його доповнює. Коли я навчався в збаразькій школі, мені доручили малювати стінгазету. Вдалося все дуже гарно зробити, відтоді я постійно нею займався, – каже він.
Художник наголошує, що малював всюди, де навчався та працював: в армії протягом служби; у тодішньому Тернопільському педагогічному інституті, де працював викладачем на кафедрі філософії, там він був дизайнером великої стінгазети; викладав у Красносільській загальноосвітній школі образотворче мистецтво. Паралельно чотири з половиною роки навчався на факультеті станкового живопису і графіки у Московському народному університеті мистецтва.
Перші картини з’явилися у сімдесятих роках, це були пейзажі та натюрморти. Також чоловік відтворює копії картин, котрі припали до душі. Одна із них є особливою для художника.
– У мене є улюблена картина, дуже важлива для мене. Вона належить пензлю російського художника Олександра Іванова, називається “Явлення Христа народу”. Я вирішив, що зможу намалювати максимально схожу, і не помилився, – розповідає.
Художник у душі, він обрав шляхетну професію педагога. У Красносільській школі навчав дітей історії України, правознавства та образотворчого мистецтва. Йому подобалося працювати вчителем, викладати, ділитися досвідом, однак, коли приходив додому, брався за пензлик і розмальовував полотно олійними фарбами. Пан Василь іноді шкодує, що не міг повністю віддатися живопису, присвятити цій справі все життя, адже тоді довелося б обирати між мистецтвом і вчителюванням.
Митець стверджує, що для малювання потрібно мати особливий настрій – психологічну налаштованість, спокій, врівноваженість. Але якщо людина хвилюється, роздратована чи втомлена, до цієї роботи братися не варто – бажаного результату не буде.
Чоловік згадує, що творив не лише для себе, а й для мешканців сусідніх сіл. На замовлення малював Шевченка з кобзою в руках, навколо нього пейзаж. Таке ж полотно залишив собі. Хоч картини і могли приносити хороший прибуток, проте художник навіть не задумувався про це.
– Я мав безліч можливостей продавати картини, але щоразу відмовлявся. Живу на пенсію, зароблену роками педагогічної праці. Маю пільги учасника бойових дій, як людина, народжена в неволі у Німеччині.
Художник представляв свої картини в Збаражі під час відкриття туристичного сезону від Красносільської сільської ради. На виставці також показав свої роботи з очерету. Творчий доробок Василя Хміля становить більше ста картин, серед яких можна вирізнити образи Богородиці з Ісусом Христом та події із Святого Письма. Нині чоловік малює рідше, але й досі вкладає всього себе у творчість.
Ще однією важливою подією у житті пана Василя стала участь у написанні двох книг. У першій розповів свою біографію, у другій – про церкви. Писав про себе у книзі “З надією в очах”, у ній йдеться про долі людей, яких вивезли в Німеччину під час війни. А ще підготував статтю про село Зарудечко для книги “Духовний оберіг”, у якій опубліковані короткі історії про церкви.
Вікторія МАРКЕВИЧ,
студентка Галицького коледжу ім. В’ячеслава Чорновола.
