Минуло більше року, як російська федерація здійснила повномасштабне вторгнення в Україну. Більше року відчайдушної боротьби, болю, сліз, надії та віри. Період відродження нації. Період, протягом якого українці показали всьому світу приклад єднання, мужності та сміливості, гідності і незламності. Більше року українські військові та цивільні пліч-о-пліч протистоять російському загарбнику й стоять на захисті незалежності, державності та національної ідентичності.
Поки наші славні воїни тримають фронт на сході країни, тил на заході утримують сільгоспвиробники. Серед них – відомий аграрій, депутат Гримайлівської селищної ради, знаний меценат та волонтер, директор ПП ”Вікнини” Василь Іванович Ванярха. З самого початку повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю очолюване ним підприємство стало потужним центром організації для усієї громади з надання допомоги українським захисникам. Варто зазначити, що підтримку Василя Івановича наші воїни відчувають ще з 2014 року. Неодноразово особисто з гостинцями побував на передовій у ДУК. Був знайомим з легендарним Да Вінчі. Спрямовує максимум сил і ресурсів на підтримку української армії та наближення перемоги України.
– Василю Івановичу, як застала вас звістка про повномасштабне вторгнення росії в Україну, і які виклики постали перед господарством та вами особисто?
– Війна застала мене, мабуть, як і багатьох українських аграріїв, зненацька. Про можливе повномасштабне вторгнення росії йшлося, але я і подумати не міг, що це дійсно станеться. Було тривожно. Особливо у перші тижні. На часі була посівна – найважливіша пора року для хлібороба. Техніка була у повній готовності. На свій страх і ризик ми вийшли в поле. Аналізуючи ситуацію, у господарстві вирішили збільшити площі під зернові, щоби в майбутньому поділитися хлібом з тими, хто не зміг засіяти поле через бойові дії.
Викликів насправді було багато. Перше – низькі ціни на продукцію – собівартість була вищою, ніж вартість, за яку цю продукцію можна було продати. Надалі зіткнулися з проблемою здорожчання палива, валюти, що потягло за собою зростання цін на добрива, засоби захисту рослин, посівного матеріалу. На початок польових робіт ми мали певний запас дизпалива. Далі виходили з тих умов, в яких опинились. Попри загрозу і небезпеку продовжували працювати.
Це була найважча весна, а рік – надзвичайно складним.
– Однак, незважаючи на це, ви зуміли посіяти, зібрати вирощене і закласти основу під майбутній урожай. Разом з тим ви організували і розгорнули велику роботу з підтримку ЗСУ та ВПО.
– Якщо чесно, то з самого початку було нестримне бажання надати будь-яку допомогу тим, хто опинився в окупації та на передовій. але одразу виникало запитання, як це зробити? Однак все вирішилось само по собі. До нас особисто звернувся представник громадської організації “Десантно – козацький рій” Олександр Плевачук і запитав, чи можемо чимось допомогти. Звичайно, ми були готові. Дорогою до нас заїхали волонтери, ми довантажили авто продуктами, забезпечили паливом, яке на той час було дефіцитом. Це була перша ластівка, яка відправилась від нас на допомогу тим, хто її потребував. Кожного тижня, тричі а то й більше разів, ми по декілька тонн відправляли все найнеобхідніше на фронт та мешканцям, які постраждали внаслідок ворожих бомбардувань, у лікарні та військові шпиталі.
– Знаю, що буржуйки, виготовлені працівниками “Вікнин” зігрівали наших захисників в окопах, а у перші дні війни діти в метро Харкова смакували вашими гречаниками, про які згадують досі.
– Так, щоб дати можливість хлопцям якось зігрітись у холод , вирішив зробити саморобні пічки. Перших п’ять ми відправили на Волинь в тероборону, двадцять вісім – у Миколаїв для 406-ї окремої артилерійської бригади, сім – на Донеччину. Усього сорок.
Щодо Харкова, то були найважчі часи для міста. Росіяни своєю артилерією знищили міські запаси продуктів. Майже 250 тисяч дорослих та дітей тоді переховувались у підземних станціях метро. І допомога, яка надійшла від нас, (а це два мікроавтобуси, наповнені варениками, гречаниками, м’ясними консервами та солодкою випічкою), була першою для них і надзвичайно важливою. Особливо для дітей. До речі, влітку у Вікно приїжджав перший заступник директора Департаменту житлово – комунального господарства Харкова Олексій Богач, щоб особисто передати іменну подяку від міського голови Ігоря Терехова за надану продуктову допомогу місту.
– Ця подяка не єдина, бачу у вашому офісі їх понад два десятки.
– Так, майже звідусіль, куди ми направляли допомогу, надходили подяки. Зокрема, від командувача ОК “Північ” генерал – майора Віктора Ніколюка, генерального директора КНП “Чернігівська обласна лікарня” Андрія Жиденка, командира 406 окремої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова Андрія Шубіна, командира першого артилерійського дивізіїону в/ч А 3215 Євгена Луценка та інших. Хоча ми працювали не заради цього, ми просто робили свою роботу в тилу, підтримуючи наших воїнів. Ми активно співпрацювали із старостинськими округами. Мешканці сіл Саджівки, Вікна, Глібова, Пізнанки, Калагарівки, Волиці, Красне, Зелене, Паївка, Кокошинці, Мала Лука, Товсте, Раштівці, Малі Бірки ліпили варенники, крутили голубці, робили закрутки, варили тушонки, випікали смаколики. Велика робота проводилась і працівниками відділу освіти Гримайлівської селищної ради (школи, дитсадки). Підприємство у великій кількості закупляло все для цього необхідне. Скажімо, лише відерок для варенників місткістю у 5 літрів придбали на суму майже 10 тисяч гривень. А самих вареників було десь 16 тонн. Міняли пшеницю на борошно і крупи. Загалом десь біля 35 тонн. Закупили 4 тонни свинини на переробку – вийшло біля 6 тисяч банок тушонок. Словом, це була велика спільна робота підприємства і усієї громади. А отже, і спільні подяки.
– Відомо, що зараз ви працюєте цілеспрямовано – направляєте гуманітарні вантажі у конкретні напрямки.
– Спочатку, березень-квітень, ми допомагали усім, хто звертався і кому це було вкрай необхідно, згодом стали допомагати, як ви кажете, адресно, у конкретних напрямках: Харків, Чернігів, Миколаїв, Донеччина. Працювали і з конкретними волонтерами, зокрема Олександром Підгорним та Наталею Дрозд (Чернігівський напрямок), Тарасом Шавариним і Богданом Козаком із сусідніх Саджівок.
Якось так вийшло, що найтісніші зв’язки у нас склалися із морськими піхотинцями 406-ї артилерійської бригади, зокрема капеланом Геннадієм Лебедєвим, який не раз до нас приїжджав. Під опіку ми взяли і їхні родини, які у квітні вимушено перебралися з Миколаївщини в надійне місце у Карпатах. Неодноразово ми передавали туди продукти харчування, випічку, мед, молоко, яйця, засоби гігієни, дитячий одяг, іграшки та з гостинцями відвідували особисто. Виділили також 50 тисяч гривень на будівництво і утеплення їдальні, придбали ємність на 3 тисячі літрів води для системи опалення. На кожен запит реагуємо миттєво. Ми постійно на зв’язку з військовими і в будь-який момент задовольняємо їхні потреби.
– Склади господарства “Вікнини” та холодильні цехи стали пунктом збору продукції та штабом гуманітарної допомоги…
– Так. У перші місяці війни жителі громади звозили сюди хто що міг – овочі, домашні закрутки, випічку, тощо. Лише ми закупили на Сатанівському консервному заводі понад 12 тисяч м’ясних консервів. Були і продукти, які потребували спеціального зберігання. То ж у травні ми запустили в роботу морозильну камеру, призначену для заморожування малини. Там стали зберігати ті ж варенники, навіть заморожували молоко. Зберігали копченості, щоб на свята завезти захисникам, біля двох тонн свинячихих туш, які згодом відправляли у лікарні Харкова, Чернігова, Миколаєва. Координував роботу штабу Степан Пришляк.
– Василю Івановичу, якщо говорити мовою цифр, скільки сягає ваша допомога за рік нашим захисникам?
– Якщо бути точним, то 6 мільйонів 329 тисяч гривень. Однак це не настільки важливо, головне, щоб наш внесок став частинкою наближення перемоги. Ще у 2014 році ми передали хлопцям ЗІЛа та причіп. Торік, згідно законодавства про мобілізаційний план України, – “Ниву”, УАЗ, два КамАЗи та причіп. Придбали три позашляховики – для 44-ї артилерійської Тернопільської бригади, де служить наша землячка з Раштівців, для воїна-земляка, який знаходиться в Авдіївці та для морпіхів 406-ї бригади. Закупили 14 тисяч літрів палива на фронт і на маршрути допомоги та для генераторів родин військовослужбовців 406 ОАБ. Нещодавно задонатили 115 тисяч гривень на дрон. Щодо продуктів, то усього відправлено 120 тонн, з них 25 відсотків від громади.
Будемо допомагати стільки, скільки буде потрібно, щоб очистити нашу землю від агресора. У кожного з нас свій фронт: поки хлопці на передовій, ми подбаємо, щоб Україна була з хлібом і до нього.
– Крім посильної допомоги ЗСУ, ви підтримуєте і внутрішньо-переміщених осіб.
– Від початку війни у Вікно ми прийняли їх понад сто . Звичайно, ми вважали своїм обов’язком забезпечити їм умови, щоб вони більш-менш почувалися комфортно. І підприємство, і люди ділилися усім, і продуктами, й одягом, речами першої необхідності. Значну підтримку вони отримували від Гримайлівської селищної ради, куди надходила допомога від міжнародних організацій. Сьогодні у селі тимчасово проживає біля двадцяти осіб ВПО. Вони і надалі під нашою опікою.
– А скажіть-будь ласка, чи усі ці чинники якось вплинули на фінансовий стан господарства і чи не призвели до скорочення робочих місць та виплат.
– Абсолютно. Ні. Ми, як і у попередні роки, вчасно і повністю розрахувалися за оренду паїв. Хоча рік, як говорив вище, був надскладним, і через погодні умови ми зазнали дещо втрат. Робочі місця і зарплата працівників збережена.
– У нинішній ситуації важко доводиться усім, в тому числі вам, як аграрію та волонтеру. Як справляєтесь?
– Вже роками вироблена практика – адаптуватись у будь-яких обставинах. Проте, справді чимало всього накопичилось нараз. Багато у вирішенні організаційних питань допомагає Сергій Васильович Ткачов, професор, як ми усі його тут називаємо. Він справді професор, історик та краєзнавець, один із засновників музею у Вікні. Він завжди у курсі подій та усі добрі справи описує на сторінці у фейсбуці, щоб люди володіли справжньою інформацією, що на сьогоднішній день є надзвичайно важливим.
– Що побажаєте на завершення?
– Здоров’я усім, мирного неба та повернення з Перемогою додому усіх наших захисників.
– Дякую за актуальне інтерв’ю.
Марія МАЙДАНЮК.
***
Сьогодні, 21 квітня, досвідчений господарник та вмілий керівник, депутат Гримайлівської селищної ради, меценат і волонтер, директор ПП “Вікнини” Василь Іванович ВАНЯРХА святкує свій День народження.
Тож побажаємо, нехай кожен його день буде насиченим і плідним. Нехай будь-яка справа приносить успіх. Нехай щедро колосяться ниви, множаться благородні справи. Нехай не підводить здоров’я, завжди відмінним буде настрій, а робота приносить лише задоволення. Перемоги, усіх благ на довгі роки під мирним небом України!
