За кордоном волонтерство вважається хорошим тоном, справою честі і репутації. У багатьох дослідженнях (SHARE, European Socіal Surway та інші) лідируючі позиції щодо відсотку населення, залученого до волонтерських практик, посідають Швеція та Норвегія. Найпопулярнішими віковими категоріями на території Євросоюзу є групи від 18 до 30 років та люди після 50 років.
У кожній країні існують власні волонтерські традиції. Наприклад, для британської молоді нормою є Рік волонтерства далеко від дому. Це період між шкільним атестатом і початком навчання в університеті, під час якого випускник перевіряє себе на міцність роботою в надзвичайних обставинах, при цьому поєднуючи корисне з добрими справами.
Останнім часом в Україні змінилися тенденції у волонтерстві: все більше людей різного віку долучаються до цього міжнародного руху. Проте не варто закривати очі й на те, що все частіше на сторінках потужних інтернет-медіа публікуються матеріали з гучними заголовками: «На Донеччині псевдоволонтери пограбували місцевих жителів» (Espreso.tv) або ж «У Запоріжжі волонтери привласнювали гроші, які збирали для хворих дітей» («Новое Время»). Певною мірою, псевдоволонтерство процвітає із-за недостатньої обізнаності населення у всіх нюансах волонтерського руху.
Відповідно до Загальної декларації волонтерів, яка була прийнята на XІ Конгресі Міжнародної Асоціації Волонтерів 14 вересня 1990 року в Парижі, волонтерство – добровільна, активна, спільна або особиста участь громадянина у житті людських спільнот з метою реалізації його основних людських потреб та покращення якості життя, економічного і соціального розвитку.
У Законі України «Про соціальні послуги» зазначається, що волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер.
Міжнародною експертною групою з питань волонтерства та соціального розвитку в 1999 р. були визначені три характерні особливості волонтерської діяльності:
* діяльність має бути неприбутковою;
* діяльність повинна бути добровільною, згідно з особистою волею індивідуума;
* діяльність повинна бути корисною кому-небудь, не тільки волонтеру, або суспільству загалом.
В Україні волонтерство з’явилося на початку 90-х років минулого століття, а офіційно його визнано постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року.
З початком окупації Криму Росією у березні 2014 року та антитерористичної операції на сході України у квітні 2014 року в Україні активізувався новий волонтерський рух, який має на меті:
* допомогу бійцям Збройних сил та добровольчих батальйонів в отриманні сучасного обмундирування, амуніції, технічних засобів, транспорту тощо;
* допомогу внутрішньо переміщеним особам, які вимушено залишили свої домівки у Криму та на Донбасі, у пошуку житла, допомогу речами першої необхідності, їжею та одягом.
Серед волонтерських організацій, які допомагають українським військовим, найвідомішими та найпотужнішими є «Повернись живим», «Армія SOS», «Крила Фенікса», «Народний тил», «Народний проект», «Combat-UA», Волонтерська сотня «Україна – Світ», «Сестри перемоги» та низка інших.
За даними опитування, проведеного в вересні 2014 фондом «Демократичні ініціативи» спільно з КМІС, кошти на рахунки армії переказувала третина жителів України, а ще чверть передавала допомогу через волонтерські організації. Участь у допомозі військовим беруть широкі верстви суспільства: проекти техніки на потреби армії представляли навіть учні Малої академії наук.
У травні 2015 року Давид Арахамія оцінював кількість людей, що систематично займаються волонтерством, у 14,5 тисяч, а організацій — у понад 2,5 тисячі.
Протягом 2015 року 41% українців надавали матеріальну підтримку для здійснення благодійних акцій та підтримки благодійних організацій, свідчить опитування фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та соціологічної служби Центру Разумкова. Цей показник найвищий серед мешканців Західного (56,5%) і Центрального (51%) регіонів, тоді як самим маленьким він на Півдні (23%). Крім того, найчастіше українці здійснювали благодійні пожертвування на допомогу українській армії. Найвищий серед жителів Заходу (88,9%) і Центру (81,6%), найнижчий – серед мешканців Донбасу (56,2%).
За час воєнних дій на Заході України волонтери, які допомагають армії, зуміли завоювати довіру серед населення. Так, з 8 по 17 лютого 2016 року Інститутом Горшеніна проводилося всеукраїнське соціологічне дослідження на тему «Суспільно-політичні настрої населення України». Всього, згідно з вибіркою, з урахуванням основних соціально-демографічних характеристик населення України, було опитано 2000 респондентів у віці від 18 років, у всіх регіонах України (без урахування населення окупованих територій АР Крим, Донецької та Луганської областей). Результати опитування засвідчили, що волонтери, громадські організації та армія мають найбільшу довіру серед населення. Волонтерам довіряють 71,3% і не довіряють всього лише 19,4% опитаних.
Безумовно, люди, які схильні до легкої наживи, просто не могли проґавити можливість скористатися рівнем довіри громадськості до волонтерів. Здавалось би, що ми зараз живемо у такий складний час, що навіть думки не виникає, що хтось може наживитися зі страждань наших хлопців на фронті. Проте на тілі української громадськості з’явилися такі бородавки, яких називають псевдоволонтерами – хапуги, які підривають авторитет тих, хто дійсно допомагає українській армії зокрема та суспільству загалом.
Засновник фонду «Повернись живим» Віталій Дейнега окреслює ситуацію, яка сформувалася на сьогоднішній день, в цілому так: великих волонтерських організацій майже не лишилось, потужність більшості суттєво впала.
Якщо проаналізувати матеріали інтернет-медіа, то можна дійти висновку, що існує дві причини зменшення кількості волонтерів:
- Емоційне вигорання людських ресурсів і поступове розчарування діями українських та міжнародних політиків;
- Люди просто не вміють відрізняти справжніх волонтерів від так званих псевдо, при цьому зменшуючи кількість щомісячних коштів для пожертв.
Останнім часом активізувалися «благодійні» шахраї, в першу чергу, у Львові. «Те, що псевдоволонтери так розгорнули свою діяльність – це недопрацювання поліції, громадськості і журналістів. Вони 20 років безтурботно жили, а зараз ще більше оживились і кинулись особливо до Львова, бо в нас народ патріотичний, добрий. А вони цим користуються», – каже Олег Радик, громадський активіст.
«Особисто я знаю організації, які збирають в скрині гроші і з кожної скрині є якійсь відсоток самим волонтерам як певна зарплата. І дуже соромно стає від того, що свою організацію вони називають волонтерською. Коли бойові дії більш-менш стихли, коли, щоб проїхати на позиції не треба ризикувати життям, раптом з’явилися ті, які нібито допомагають з перших днів», – зазначила в одному із коментарів для Espreso.TV Аліна Михайлова, волонтер «Армії SOS».
Тобто в час, коли Україна переживає напад східного ворога, люди які б і хотіли допомогти нашим військовим, але не мають прямих контактів з комбатами або ж представниками частини, просто приречені на те, що їхні кошти або ж підуть комусь в карман, або ж вони не будуть жертвувати взагалі нікому, одного разу розчарувавшись в цій системі.
Проте українські активісти швидко зорієнтувалися в напрямках течій інформаційного середовища й у різних ЗМІ почали з’являтися коментарі-поради, як зрозуміти, кому ви віддаєте свої кошти.
Портал «Погляд» опублікував думку координатора Економічного бойкотного руху Олега Радика, який каже, що справжній волонтер ніколи не буде сахатися, коли його хочуть сфотографувати, не буде відходити від запитань на кшталт, куди і кому збираються гроші. «Нормальні волонтери не стоять на вокзалах, перехрестях, не порушують правила дорожнього руху, не ходять по маршрутках як жебраки. Вони збираються в наперед визначених місцях, їх всі знають. Справжні волонтери звітують про збір коштів на Фейсбуку або в ЗМІ», – говорить Олег Радик.
Натомість активіст Дорожнього Контролю у Львові Сергій Круглов виокремлює, що загалом, немає законів, що б вказували як благодійні організації можуть збирати кошти, а як – ні. Але є таке неписане правило, що волонтери не набридають людям, не нав’язуються, бо це, хоч юридично не заборонено, але морально неправильно.
Загалом, неможливо оцінити й описати ті масштаби допомоги українським військовим, яка надається волонтерами: завдяки їхній невтомній роботі наші хлопці одягнені, захищені й мають змогу спати в спальних мішках, а не на холодній землі. За більше ніж два роки АТО, ми всі разом змогли довести, що українці – це щира та щедра нація. Безумовно, є й завжди будуть любителі легкої поживи, але не варто із-за цих шахраїв забувати про тих, хто чекає на нашу з вами допомогу.
Краще спочатку детально розібратися у всіх аспектах питання, а вже потім вирішувати, де ставити кому – «Волонтери: довіряти не можна ігнорувати».
Уляна МУЗИЧЕНКО.
