Давня світлина привела жителя Одеси на Тернопільщину і відкрила чимало таємниць. Проте, є і загадки…

Давня світлина привела жителя Одеси на Тернопільщину і відкрила чимало таємниць. Проте, є і загадки…


«Допоможіть зібрати інформацію про людей на фото» – з таким проханням у Тернопільську міську «Просвіту» звернувся молодий чоловік Володимир Рябовол. Зараз він живе в Одесі.
Багато років сімейні альбоми просто перевозили з місця на місце, але пів року тому Володимир вирішив оцифрувати старі світлини й одна з них особливо зацікавила: на чорно-білому фото діти, вдягнені у вишиваний одяг, і вчителька чи вихователька садочку або школи.  Роки –  1930-1938, місце – село Винявки (сучасна Хмелівка, що на Теребовлянщині, Микулинецька ОТГ). З підпису слідує, що діти навчались у садочку, організованому «Просвітою».

«Підкажіть, у кого можна дізнатися інформацію про дитячий садочок «Просвіти», який діяв у селі у  30–х роках минулого століття. Можу поділитись світлиною своєї родини, бо моя бабуся Ема Мархівка родом саме з цього села», – зазначив Володимир.


Дівчинка у намисті у другому ряду знизу з кінця і є бабуся Ема, за метрикою Єва – Мархівка Ема Йосипівна, яка народилась 22 липня 1938 року. Батько – Мархівка Йосип Михайлович, мати – Мархівка Антоніна Олексіївна.


Ема закінчила 9 класів, працювала телефоністкою з 1955 по 1959 роки (є світлина, де Ема на роботі на комутаторі у Ковалівці в 1958 році), потім – слюсарем по 1979 рік. Вчилась у дитячому садочку «Просвіти», брала участь у художніх постановках, вийшла заміж у 1959 році за Марилів Федіра, народила доньку і сина, мешкала в Бурштині, була набожною, ходила до церкви. Є онуки і правнуки. Померла 19 січня 2000 року.


У Еми була сестра Марія, яка тепер розповіла, що вчитись у «Просвіті» вже не змогла, бо в той час прийшли «совіти» і почали говорити, що все українське – то бандерівці, тому вона вчилася в радянській школі. Зі слів бабусі Марії, багато таких читалень (шкіл) «Просвіти» було по селах. Там люди читали книги, грали у різних виставах, танцювали, займались цікавими справами, вчили інших. Такі собі культурно-патріотичні гуртки, від яких залишились тільки гарні спогади. На жаль, хто саме вчився, хто викладав у «Просвіті», жінка не пам’ятає.
Ще одна світлина зроблена вже значно пізніше – бабусі Емі на фото біля сорока років.
«Мене ще цікавило, чи  були у Хмелівці розкопки братніх поховань. Просто у літньому віці бабуся брала участь в одному такому зібранні з пошуку вбитих українців. Є фото біля церкви, де люди стоять, а перед ними лежать на тканинах кістки людей», – розповів Володимир.
Про розкопки він почув, коли йому було років шість: «Я в дитинстві підслухав про цю подію, але мені вже у 28 років не згадати, що я почув в 5-6 років».


Спілкуючись далі, розуміємо, які трагедії доторкнулись до родини Володимира.
«Справжнє прізвище батька Еми, Йосипа, – не Мархівка, а Хабурський. А дідо – Михайло Хабурський. Після розстрілу радянською владою родини справжніх Мархівок наша родина взяла їхнє прізвище. І  потім вже прізвищем Мархівка записували нашу родину по лінії бабці. Тільки я не розумію, чому совіти не перевірили появу мешканців з прізвищем родини, яку нещодавно знищили. Цю таємницю вже ніхто мені не відкриє», – підсумовує Володимир.
З матеріалів про село дізнаємось, що від вересня 1939 року Хмелівка – під радянською владою. Саме тоді почалися масові арешти і розстріли «неблагонадійних», серед них заарештований і закатований у Тернопільській тюрмі в 1941 році Р. Хабурський (1917 р. н.). Від 6 липня 1941  до 24 березня 1944 років село – під нацистською окупацією. Після «звільнення» радянською армією почалася нова хвиля масових арештів «ворогів народу». Вночі 27 березня 1944 року група червоноармійців оточила село і провела каральну акцію, внаслідок якої спалили частину села та розстріляли Івана Хабурського.
Можливо, багато чого могли би розказати свідки тих часів, але вуста більшості з них запечатані й зараз тривогою за свої родини, які колись «за совітів» пережили страшні трагедії.
І все ж, якщо хтось з читачів впізнає своїх родичів на світлинах або зможе більше розказати про події, які зафіксовані на фото, – просимо відгукнутись, адже пізнаючи історію своїх родин, будуємо своє незалежне майбутнє.
Олена МУДРА.

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

1 коментар

  1. Avatar
    Марія Дзюма-Горак

    Іван Хабурський, 1914 року народження, включений в списках масового розстрілу мирного населення в сусідньому селі Нова Брикуля 27 Березня 1944 року «визволителями, другими рускими, як їх називали в нас . Розстріляли 124 чоловіка, найменшому 13 років. Разом з Іваном Хабурським був жорстоко витий і мій дід Горак Гілярій. В квітні 1944 року, група зачистки яка була створена для прикриття важких злочинів на «визволеній» території склали фальшивий акт що розстріл провели бандерівці переодягнені в форму червоноармійців.

    Відповісти

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares