Народ не може зрозуміти, чому зміцнення гривні не «збиває» ціни. Парадокс…
У цьогорічному серпні, як стверджує офіційна статистика, порівняно з тим же місяцем минулого року продукти подорожчали на 10 відсотків. Алкоголь і тютюн – на 15 відсотків. Тарифи на комуналку зросли на 5,8 відсотків. Транспорт, зв’язок, охорона здоров’я, освіта, громадське харчування збільшилися у ціні від 4,6 до 17 відсотків. Дорого, як і торік, вартують одяг, взуття й паливо. А тим часом курс гривні тоді був на 10 відсотків вищим, ніж у серпні-2019.
З початку вересня подорожчала низка продуктів харчування зі списку соціальних, свідчать дані Інфляційного барометру. Так, хліб пшеничний за місяць подорожчав суттєво – на 23 відсотки – до 45,9 гривень за кілограм. Морква зросла в ціні на 39,3 відсотки. Капуста – на 84,8 відсотків. Олія – на 13,1 відсоток. Масло – на 8,5 відсотків – до 216,6 гривень за кілограм. Не суттєво, але подорожчали макарони, борошно, молоко.
Узагалі, соціальні продукти в країні відчутно дорожчають вже другий рік поспіль.
Виходить, що після зростання долара вартість продуктів, товарів та послуг підвищується. А чому ж подешевшання «зеленого» не впливає на зниження цін?
На думку експертів, одна з основних причин – різниця у принципах роботи українських та західних торговельних мереж. Так, за словами фінансового аналітика Олексія Куща, в Україні внутрішній ринок недорозвинений, низька платоспроможність населення, і торговельні мережі заробляють не на обороті, а завдяки націнці.
Тож коли гривня зміцнюється, наші торгові мережі не поспішають міняти цінники. Вони знають: населення до них звикло. І розуміють: зменшивши ціну, не досягнуть адекватного збільшення оборотів та обсягу проданих товарів. Іншими словами, після зниження цін люди не будуть більше купувати.
І ще. Аби люди не виїжджали за кордон, чимало роботодавців підвищують зарплати. Але й розцінки на їхні товари та послуги зростають. І ніхто не бажає «скидати» ціни при дешевшій нацвалюті, заплативши більше своїм працівникам.
Інший нюанс – щорічні мільярдні перекази від заробітчан. Трудові мігранти та їхні родини витрачають значні кошти на купівлю житла в Україні, лікарські послуги, ресторани, подорожі, продукти та інше. Навіщо, приміром, стоматологам зменшувати ціни, якщо у Європі вони доволі високі й заробітчани все одно лікуватимуться вдома? Адже не таємниця, що, зокрема, на Західній Україні чимало цін розраховані саме на заробітчан, а не на тих, хто працює вдома на мінімалку. Чи на пересічних пенсіонерів.
Споживчі ціни ростуть ще й тому, зазначив директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, що продавці, укладаючи контракти під імпортні поставки, закладають низький курс гривні. Контракти – мінімум на півроку і в них враховані валютні ризики. Тобто підприємці перестраховуються, оскільки до стабільності та прогнозованості нашій країні ще далеко. Якби вони були певні, що долар втримається на теперішній позначці, то, можливо, знизили б ціни. Але через негативні очікування та бажання заробити трохи більше не роблять цього.
Крім того, у здешевленні «американця» є й спекулятивна складова. Як пояснює виконавчий директор «Економічного дискусійного клубу» Олег Пендзин, протягом останніх місяців Мінфін активно випускає облігації внутрішньої державної позики під шалені відсотки. Міжнародні спекулянти продають долари, щоб купити ці облігації. Гривня завдяки цьому укріплюється. Але тривати такий «фестиваль щедрості» довго не може. Підприємці це розуміють і не здешевлюють ціни.
І слід нагадати: у проєкті держбюджету-2020 закладено прогнозний курс – 28,2 гривень за долар.
