– Всьо! Конєц мому жєлєзному тєрпєнію! – дебела молодиця бахнула повною молока дійницею об асфальт з такою силою, що від дзенькоту загавкали собаки на іншому кутку села. – Ти подивися на шо я стала похожа? Га? Ти ж коли мене брав, то я була тонка і звонка, як ця яблунька в дворі! І красіва була, чого гріха таїть! А тепер шо? Усьо на мені одній! Дві корови, сорок гусей, п’ятдесят качок, сотня курей, кролі, свині, діти, ше й ти, іродова твоя душа, на моїй шиї! Ти хоч би слово сказав! Чуєш мене чи нє, Василю? Вилізь уже з-під цієї проклятущої тарадайки, будь вона неладна!!!
З-під розібраного старенького “Москвича” висунулася спочатку нечесана голова, а за нею і сам господар обійстя. Івасюк старший неквапом витер чорні від мазуту руки об ганчірку, підсунув дерев’яну колоду і сів, склавши руки на грудях.
– Галюсю, ну чого ти розійшлася із самого ранку? Га? Нагадуєш мені нашу Рябуху, яка ото за биком зірвалася? Галю?
– Шо? Це ти про мене так? Ах ти ж паскудна твоя морда! – жінка переперезала декілька раз свого благовірного рушником, що сохнув на мотузці. – Ну, всьо! Капець тобі, Васю! Як подивлюся по тілівізорі, як люди живуть, як мужчини жєнщін своїх люблять, на Гаваї всякі їх катають, аж зло бере! Рєшила і постановила – хватіт мене експлуатірувати! Поїду отдихати, так і знай!
– Тю… – тільки й спромігся видушити з себе чоловік, сплюнув і дістав із-за вуха самокрутку. – І далеко зібралися, Галюню? Шоб я ж знав, куди їхати тебе визволять, з якого рабства. На гаваї вона захотіла! Підемо он на ставок, та й буде тобі отдих! Вспокойся, Галю, не кіпішуй! Це ж не впєрвой, я ж тебе вже не перший год знаю! Сядь отут маком біля мене!
– Нє, Вася, може я і корова сільська, як ти мав наглость порівнять мене з нашою Рябухою, але жєнщіна должна себе уважать! Кажда! І даже єслі вона паше, як віл, то імєє право, хоч раз в год, поїхати отдохнуть! Попробуєш тепер сам з усім цим справитися! Я тобі устрою…хату на тата!
Галя усім своїм важким корпусом розвернулася на півподвір’я й рушила в літню кухню обід готувати, при цьому не збавляючи обертів і продовжуючи приповідати. Василь, як сидів на сонечку, так і продовжував сидіти з цигаркою в роті. Глянув на старий годинник з тріснутим склом на вікні в гаражі.
«Ну ше минут двадцять кипіти буде!» – сам до себе посміхнувся. З хатньої гори просто над Василевою головою вилетіла курка, сповіщаючи, що знеслася на увесь світ «кудкуда-дах-дах-дах!».
– А горіла б ти! – Василь аж перехрестився з переляку, бо в цей час дивився на свою жінку, і здалося, що то вона зайшлася в кудахтанні. – Ану тебе, дурна баба! Ще раз плюнув спересердя, загасив недопалок черевиком і пересунувся далі в холодочок.
По сільських мірках родина Івасюків сільські хазяї. Бо хазяйство велике, земельки вдосталь, свій тракторець, а отже, завжди живі гроші в домі, бо кому зорати-заскородити, кому підвезти що, коник добротний он гарує на випасі. А ще діток шестеро, бо ж любить Василь свою Галю, крепко любить! Відколи побралися про інших і думки нема, ну хіба так «раді удовольствія на красіве подивитися». Парубком був першим на селі. Ще той ходок, як кажуть. Скільки дівчат за ним бігало! Ого! А він своє Галченя, як побачив, то вона йому парубоцький світ і зав’язала на морський вузол. Відразу припала до душі, бо така моторна, запальна, пишногруда, чорнява з перчиком дівка не могла пройти повз Василя. Недовго й зустрічалися, за півроку Василь і старостів заслав. От уже п’ятнадцять років разом живуть душа в душу, як ведеться. А те, що Галя буває спектаклі ці влаштовує, то на те вона й жінка! Іншого пояснення тут немає.
Василь і шанує ж її, й любить, але ж у нього свій базар, як сам любить повторювати, а в жінки свій має бути. Ну, може й не правий, дійсно, звалив на колись такі тендітні Галині плечі усю роботу по дому, виховання дітей, хазяйство усе… але скільки там тої роботи? «От аби справді така була загружена уже, то дурні мислі б в голову не лізли! А то бач, захотілося її цих, як його… Гавай! Дурна жінка! Переказиться, перебіситься та й вспокоїться!».
Але коли побачив, що Галина дістала запилюжений чемодан і почала його начищати, зрозумів, що пахне «шкандальом».
– Галько, то я шось не пойняв? Ти шо в натурі хочеш ото кудись їхати? Ти мені не видумуй! Бач, надивилася своїх серіалів та кіна того дурного! А діти ж як?
– А що діти? Взрослі вже, цицьки їм не треба, будуть з татом! Ти мені тіки шо – зразу тобі ж діти помагають, то і я тобі так скажу! Чого ти нєрвнічаєш, любимий? Ти ж не сам остаєшся?
– А гроші ж де на твої примхи брать?
– А гроші у мене є! Відкладала, хотіла кухню нову купить, ремонт забабахать. Але це всьо подожде! А раз душа просить отдиха, то я поїду! Хоч криком кричи, хоч поперек дороги лягай! І всьо, Вася, іди не уговорюй мене!
Жінка поїхала в місто і повернулася рада-радісінька.
– Осьо, бачив! – поклала на стіл якісь кольорові папірці. – Десять днів в Турції, море, сонце і я!
– І шоб я оце свою жінку саму пустив до тих турків? – очі чоловіка стали розміром із залізну гривню. – Не пущу!
– Тебе ніхто й питати не буде! – Галя відмахнулася від нього, як від надокучливої мухи. – Уже й білєти і всьо оформила! Це тобі не шуточки, Вася, попробуєш, як я тут загибаюся! То може й поймеш шось! Їсти понаготовляла, он повна морозилка і голубців, і млинців, і котлет, і чого вашій душі завгодно! З голоду не здохнеш!
Цілу ніч перед від’їздом дружини Василя мучив жахливий сон, як його красуню-українку, турки з усіх боків обіймають, руки їй цілують, залицяються, в пазуху зиркають. Прокинувся, аж мокрий увесь! І насниться ж таке!
– Ну, з Богом, поїхала я! Діти, слухайтеся тата! А єслі шо – двоніть, шо тут для скаженого собаки бігти з тої Турції? – Галина обцілувала дітей, дала останні настанови, прикріпила на холодильник детальну інструкцію для Василя. Чмокнула чоловіка, посварила пальцем, мовляв, дивись мені тут, і за кілька хвилин швидка маршрутка помчала Галю до столичного аеропорту.
Ось тут і почалося для тата справжнє свято. Те кричить, те мукає, те кудахкає, те крякче, те кипить, те горить, те плаче, те скаче! Пекло! Як же та Галина всьому цьому раду дає? Аж за голову схопився! Так було перших два дні. Але не був би Василь Василем, аби щось не придумав.
На третій день ледь сонце благословилося на світ чоловік набрав свою дорогу куму, хрещену найстаршої доньки. Довго умовляти й пояснювати молодиці не довелося. За годину жінка уже і корівок подоїла, і на хліб розчинила, і дітей нагодувала.
– Дзвони, єслі шо нада, – Тетяна накрила рушником спечений хліб, смачно поцілувала кума, на велосипед і гайда на роботу.
Наступного дня винахідливий тато набрав іншу куму, а потім іще одну, а там сусідку попросив підсобити. Турботливі й запопадливі сільські жіночки одна з-перед одної бігали в двір Івасюків. Чого ж не допомогти чоловікові в трудне время? Мо коли і він їх двір своїм конем не обмине, жартували між собою.
А село ж гуло! Де ж то бачено – жінка з дому, а чоловік уже гарем розвів? Видно, ті доброзичливці, котрих Василь не кликав, і Галині вспіли сигнал подати. Не добула вона тих десяти днів, пригналася через тиждень.
Засмагле шоколадне тіло аж вилискувало на сонці, темні окуляри, яскравий лак на нігтях, прозора туніка. Ото мало що село обговорювати! Поки додому довезла свої чемодани на колесах, лиш дуже ледачий і лежачий каліка не вийшов до воріт подивитися. Зайшла у двір і аж в долоні сплеснула – скрізь ідеальний порядок: подвір’я підметене, прання сушиться, м’ясо на пательні шкварчить, борщ вариться, діти вмиті, худоба попорана і чоловік щасливо й загадково посміхається.
– Ах ти ж…. – хотіла вже було перегнути сім раз матюччя перед тим, як сказати «скотина така гуляща», але прикусила язика, бо все ж таки вона мудра жінка, хто б там шо не говорив. – Ах ти ж моє золото ненаглядне! Мої ж ви дорогенькі, як же я за вами скучила! Он розбирайте торби. Усім подарків накупила! Васю, і тобі ж привезла!
– Хоч не цього, як його, сувеніра турецького, що навіть той суверенілолог не вилічить? – радісно обіймав дружину, жартуючи, – Галюсю, ти схудла там на тих поганських харчах чи шо? Бач, тепер хоч у два рази руками обвити можу.
Підлещувався. Галя манірно закотила очі.
– Все ж для тебе, любимий! Ось тобі шорти турецькі, майка і блайзер, модний такий цвєт зара. Будеш у мене, Васю, неотразімий! А я ж тебе ще більше любить буду!
Пообідавши, Галина з Василем усамітнилися в спальні, щоб, так сказати, загар роздивитися в усій красі. А уже за якусь годину-другу задоволена жінка, вхопивши сапу, бігала по городі, аж дим ішов. А Василь попивав холодний квасок, який так завбачливо приготувала котрась помічниця. Бо, що не кажіть, а він свою дружину дуже любить! І немає нічого кращого, аніж спостерігати з холодочку, як кохана дружина працює на рідній земельці.
