День народження у нашої Держави тепер щодня. Коли ворожа куля оминає українського солдата. Коли лікарі врятовують життя захисника Батьківщини. Коли ранок починається з тиші…
Нинішня війна уже перевершила за часом Другу світову. Це нова війна за формою і змістом на європейському континенті. Війна, яку не всі розуміють. Про яку хтось на Заході воліє мовчати, вдавати байдужість. Для власної зручності, заспокоєння, бізнесових та політичних інтересів… Та й в Україні багато «втомлених» від війни. Зокрема, тих, хто не відчув її смертельного подиху… А вона триває. Веде лік поранених воїнів. Убитих. Осиротілих родин…
…У День Незалежності було два паради. А мав би бути один. Чимало експертів, політиків, звичайних українців кажуть: треба було об’єднати Ходу гідності та Марш захисників. Україна ж у нас одна. Захисники та Герої – одні. І парад мав би бути один – військовий. Бо навіть невоюючі країни проводять військові паради.
Подивитися на офіційний парад у столиці прийшло зовсім мало людей. Цікаво, що під час своєї промови президент Володимир Зеленський жодного разу не використав слів «Росія» чи «агресор». Ми воюємо з сусідом. Але ж сусідів у нас багато, а ворог – Московія.
І цей білий колір, якого так багато було на офіційному параді… На «мові» військових – це колір капітуляції. Чи режисери цього не знали?
А ось альтернативна хода, ініційована ветеранськими спілками, волонтерами та сім’ями загиблих українських військових, була багатолюдною. Її нарекли народною. На жаль, вітчизняні телеканали цієї величі українського духу не показали. Хіба що деякі уривками, маленькими картинками.
Бійці різних бригад, добровольчих батальйонів, ветерани, волонтери, військові капелани, вдови та матері загиблих, учасники Революції Гідності з усіх регіонів країни йшли під оплески та вигуки киян і гостей столиці: «Слава Україні!», «Дякуємо!»… Не було промов, політиків, піару. Діти, матері несли портрети своїх загиблих батьків і синів. Ішли вдови, молодші за Незалежність. На візках їхали покалічені війною хлопці. Люди втирали сльози, ставали на коліна перед учасниками Маршу захисників… Чимало українців у ці неймовірні миті подумки, душею також були на тій всенародній ході. Адже такого емоційного, зворушливого, красивого, воістину Народного параду Україна ще не бачила. І світ не бачив. Десятки тисяч людей прийшли за велінням серця, а не за велінням влади.
Дякуємо за Україну, Герої! Дякуємо за синів, матері!
…Наша Держава почала проживати свій 29-ий рік. Він не буде легким. Про Україну на міжнародному рівні вже почали говорити без України. А присутність України необхідна при будь-яких перемовинах, зустрічах лідерів іноземних держав. Ніхто не має права щось вирішувати про Україну без України. Ми є на мапі світу і Європи. І будемо…
Ми повинні виграти цю війну. В ім’я України. В ім’я Героїв – живих і тих, хто віддав життя за Вітчизну. В ім’я мирного майбутнього. І нашої Держави, і «стурбованої» Європи, світу… Мир потрібен усім…
І коли наступного разу на параді звучатиме Гімн України, хочеться вірити, що його не «покалічать» як цього разу. Гімн – це не шоу. Не пісенька у стилі реп. Гімн не виконують сидячи. Це – символ Держави. І в нормальних країнах з нього не знущаються, не викидають «незручних» для когось куплетів, як от: «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому; Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє…».
Зараз дехто намагається нав’язати хибну думку, мовляв, Марш ветеранів і написані про нього тексти розколюють Україну та поглиблюють протистояння. Не вірте! Як справедливо зазначив громадський діяч, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар, цей Марш «поглибив протистояння між Україною та Росією. Між агресором та незалежною країною. Протистояння, яке у Кремлі хотіли б замазати, оголосити «внутрішнім конфліктом», перетворити на постійну криваву рану. А Україну цей марш, навпаки, «зшив». Схід і Захід, правих і лівих, цивільних і військових, молодих і старих».
З днем народження, Україно! З тим, що минув, і з тими, що будуть…
Ольга ЧОРНА.
Фото газети “День”, Юрія Кульпи і телеканалу “Прямий”.
