Наше сумління – голос великого дару Божого

Наше сумління – голос великого дару Божого

 

Господь Ісус Христос у земній проповіді звертав увагу слухачів на внутрішній зміст Свого Божественного вчення, щоб людина усвідомила мету свого існування, почула голос совісті, повірила у вічність свого життя. Коли люди ставилися до слів Спасителя з вірою, бодай тільки зароджуваною, Господь, підтримуючи її, нагадував їм про плоди віри.
У Євангелії від Івана наводиться один з таких випадків. А саме: «Тоді сказав Ісус до іудеїв, що увірували в Нього: коли будете перебувати в Моїм слові, то справді Мої ученики будете, і зрозумієте правду, і правда визволить вас» (Ін. 8, 31—32). Цими словами Христос бажав не тільки зміцнити слабку віру слухачів, але й випробувати її. Їм треба було усвідомити, що як вони з вірою приймуть вчення Спасителя і міцно стоятимуть у ньому, тоді тільки вони будуть справжніми його учениками, пізнання істини дасть їм волю від гріха, вони не будуть його рабами. Отже, Господь говорив тим, що увірували в Нього, про духовну свободу, але не всі вони правильно зрозуміли Його.
Від нашої волі залежить повною мірою сприйняти цей заклик Спасителя і засвідчити свою віру в Нього своїм життям.
Не треба думати, що це вимагатиме від нас чогось особливого, надзвичайного, дуже складного та такого, що ми досі не знали. Не можна забувати, що віра в Бога в наших серцях зворушує наше сумління, і голос цього великого дару Божого дає нам розуміти своє життя й покликання та обов’язок. Отже, віра, засвідчена християнським життям, прокладає нам шлях до духовної свободи від гріха.
Свята Церква Христова засобами Божественної благодаті допомагає відродити в кожному з нас, «внутрішню людину» (Рим. 7, 22), нашу духовну істоту, якою керує християнська свідомість. Це — найголовніша умова для того, щоб віра наша не була марна й безплідна. «Віра без діл мертва» (Як. 2, 26), говорить апостол. Отже, віра прагне діл. Яких саме? Звичайно таких, що їх рушійною силою є любов до Бога і ближніх, служіння людям, Батьківщині, людству.
Сила християнської любові велика, але вона залежить від того, наскільки чиста від гріха душа людини, її серце. Усе гріховне й порочне порушує внутрішній мир людини, без якого не може бути місця для любові. Головною перешкодою на шляху до зміцнення душевного миру християнина здебільшого бувають загальнолюдські моральні пороки, навіть ті з них, до яких людина звикає, ніби не помічає їх, приміром — заздрість. Цей порок загальновідомий. Дехто вважає його не шкідливим, але він може викликати такі наслідки, що переходять за меж допустимого і терпимого.
Заздрість і багато інших добре всім нам відомих пороків, наприклад, надмірна гордовитість, шанолюбство, зарозумілість, корисливість, самолюбство тощо шкідливі тим, що позбавляють християнина любові до ближнього; замість неї починає діяти в людині ненависть, ворожнеча, вона втрачає душевний мир, глухне в ній голос совісті… Віруюча людина падає в безодню гріхів. Єдиним засобом для відновлення душевного миру є покаяння. Свідомо каючись, віруючий засуджує себе за заподіяні гріховні вчинки, просить, щоб Господь простив йому їх, обіцяючи Господу не робити їх надалі. Щире каяття при сприянні благодаті Святого Духа повертає віруючому душевний мир, поновлює його моральні сили для добродіяння, наближує до духовної свободи.
Важко людині виховувати в собі терпіння, особливо коли доводиться зазнавати незаслужених нападок, всіляких обмов, кривди тощо. Все це засмучує душу людини, замість любові в серці її з’являється ненависть, злоба, гнів. Тільки Богочоловік Господь Ісус Христос міг зберегти в собі духовну свободу, відповідаючи на людські наклепи й неправду любов’ю до Своїх мучителів і ворогів.
Пильнуючи душевного миру й духовної свободи, християнин повинен боротися проти особистих пороків і виховувати в собі добрі якості душі: сумлінність, чесність, терпіння, безкорисливість, старанність, скромність, смиренність, мудрість, щедрість — усе те, що є плодами миру і любові.
Міцніюча віра в Господа Ісуса Христа підноситиме нашу гідність, і ми, пізнаючи Його святу істину, будемо наближатися до духовної свободи, свободи від гріха – запоруки вічного життя з Христом.

о. Богдан ЗІНЧЕНКО,
член Національної спілки журналістів України.






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares