За час роботи у журналістиці про Лановецьку районну лікарню писала не раз. Приваблювали мене сюди позитивна енергетика, привітний персонал, тепла атмосфера стосунків між медиками і пацієнтами. Тут, у глибинці, роблять усе, аби повернути здоров’я хворим, серед яких переважно спрацьовані сільські жителі.
Як живеться районній лікарні нині? Адже не секрет, що реформи, яких зазнає останнім часом медицина області, приносять небагато користі як самій системі охорони здоров’я, так і нам, її пацієнтам. Якщо держава ще нашкрібає на зарплату медичним працівникам та на оплату за енергоносії, то лікування повністю переклала на людей. Не дай Бог, захворіти, і вам одразу вручать список медикаментів, котрі необхідно самому придбати. Причім, ціни на ліки в Україні зростають в геометричній прогресії. І неважливо, що ви працюєте, чи все життя пропрацювали, сплачуючи величезні податки у державну казну, у тому числі й на медицину. Не оминули новації і районних лікарень. Та чи стало від того легше і медикам, і пацієнтам?
Лановецька ЦРЛ розрахована на 160 ліжок. У день нашого приїзду тут перебувало 156 хворих. Звісно, головне для медиків, аби ці люди пішли додому здоровими. Слово «кількість» фахівців якраз не тішить, адже це свідчить про збільшення захворюваності серед населення. Щороку у стаціонарі медики лікують 5 тисяч краян, роблять понад три тисячі різнопрофільних операцій. Нині у районі проживає 30 тисяч людей. Виходить, кожен шостий звертається за медичною допомогою у стаціонар. А скільки ще у поліклініку чи їдуть на лікування в обласні заклади? Сумно.
– У не такому вже й далекому 1977 році, коли я прийшов працювати на Лановеччину, у районі було 45 тисяч жителів, – каже головний лікар Омелян Гулько. – На жаль, люди хворіють, вимирають, виїжджають за кордон у пошуках кращого. Нині у районі, як і в області, прогресують серцево-судинні, легеневі, онкологічні недуги. Люди часто просто не мають за що лікуватися.
До речі, у районі уже діє, як окрема юридична одиниця, центр первинної медико-санітарної допомоги. Саме він має акумулювати роботу амбулаторій, ФАПів, сімейних лікарів з метою наближення цієї допомоги до населення. Але чи від перестановки доданків зміниться щось на ліпше?
Чи варто було відділяти те, що напрацьоване роками, від лікарні, створюючи додаткову штатну структуру, яка, звісно ж, потребує і додаткових коштів? Запитую про це у головного лікаря.
– Справді, все впирається у таке болюче питання, як фінансування охорони здоров’я, що йде з розрахунку на одного жителя району, – каже Омелян Миколайович. – Нині воно – мізерне. Безумовно, створення центру, у кількості мінімум 12 чоловік, потягне переділ коштів, збільшення кількості адмінперсоналу, яких і так не густо. Як на мене, при такій ситуації, краще було б закупити обладнання для тих же ФАПів, амбулаторій. Адже, як не прикро, згідно нормативів у нас укомплектовані лише дві з 11 амбулаторій і три ФАПи з 34.
Ще одна новація, яка сьогодні навряд чи працює на користь пацієнтів. Із створенням єдиного обласного територіального закладу – центру екстреної медичної допомоги Лановецька «швидка» втратила самостійність. Відтепер вона – підрозділ Кременецької підстанції швидкої допомоги.
– Звісно, логіка у цьому є, – ділиться міркуваннями Омелян Гулько. – Із створенням централізованої диспетчерської служби можна справді відслідковувати, де перебуває та чи інша машина «швидкої» і направляти одразу до найближчого виклику за потребою. Але під це треба було підвести не лише законодавчу, а й матеріальну базу. Подбати про GPS-навігатори, щоб у Тернополі бачити одразу всю мережу. Хоч ця система, задіяна через супутник, теж немало коштує. Відремонтувати трохи дороги, через які навіть до найближчого села доїхати тяжко. Заміни потребують і зношені автомобілі швидкої допомоги. Але в нас чомусь робиться багато чого ніби навпаки. Що було поганого, коли служба «швидкої» перебувала у структурі ЦРЛ? Одразу після чергової зміни аналізували: що сталося, чому був виклик, хто не допрацював і на якому етапі?
Врешті, і законодавча база відпрацьована не до кінця. Наприклад, новостворений підрозділ швидкої медичної допомоги не має ліцензії на використання наркотичних препаратів. При гострих серцевих станах чи дорожньо-транспортних пригодах, коли постраждалі перебувають у шоці, потрібних обезболюючих просто немає, що може спричинити людські втрати на догоспітальному етапі. Іншими словами – вартувати комусь життя.
І ще один штрих. Центр екстреної медичної допомоги оголошував тендер на закупівлю бензину. Виграла його фірма «АВІАС», заправок якої у районі немає. Тож «швидка» з Лановець курсує тепер аж до виїзду зі Збаража, де є потрібна заправка. Це – 40 кілометрів лише в один бік. Підрахувати, скільки треба стратити пального тільки на дорогу, думаю, не важко. Пального, яке важкохворі люди часто купляють за власні гроші.
Взагалі, пропонована урядом концепція реформування медицини торкається якраз, чи не найбільше, районних лікарень. Адже з утворенням госпітальних округів у них передбачається скорочення, точніше, закриття цілих відділень: хірургії, травматології, пологового.
– Ми не проти оптимізації ліжкового фонду, – каже Омелян Гулько. – Але нехай це буде віддано на розгляд органів місцевого самоврядування, керівників медичних закладів, трудових колективів. Ми вивчаємо стан здоров’я населення тут і знаємо, що потрібно людям насамперед. Без названих відділень лікарня, вважаю, буде знищена. Кому це на користь? Жителям району? Ні. При відсутності нормальних доріг, спеціалізованого медичного транспорту, санавіації – як довести вчасно пацієнта за тих 20 хвилин до обласного центру чи окружної лікарні при відстані, наприклад, 60 кілометрів? Боляче вдарить це і по медичних працівниках. Якщо ліквідують служби – не стане і спеціалістів.
А тим часом медики Лановецької райлікарні щодня, щогодини повертають здоров’я і життя своїм пацієнтам. Багато вдячних щирих слів чули ми того дня на адресу лікарів і сестричок, молодшого персоналу.
Тепло і затишно у пологовому відділенні. Щороку тут народжується дві сотні немовлят. До речі, закладу недавно присвоїли звання «Лікарні, доброзичливої до дитини».
З ініціативи медичних працівників за рахунок благодійних коштів у відділеннях зроблені поточні ремонти. Омелян Гулько вдячний керівникам сільськогосподарських фірм, підприємцям, які відгукуються на прохання підсобити.
Дбають у лікарні і про харчування пацієнтів. Страви – як удома, – чули від хворих.
– Заготовляємо достатньо зерна, з якого робимо крупи, муку, печемо хліб, чим здешевлюємо бюджетні видатки, – зазначає керівник закладу. – На підсобному господарстві тримаємо до 40 свиней, тож маємо своє м’ясо. Від населення заготовили десь 20 тонн картоплі. З саду маємо трохи сушини на компоти.
Чого не вистачає – так це новітнього обладнання. Кілька років тому німецькі благодійники подарували лікарні два сучасних рентген-апарати. Один – з перетворювачем рентгенівських променів, що дозволяє проектувати знімки одразу на екран та контролювати хід оперативних втручань. Самій же районній лікарні не під силу закупити дороговартісну, але вкрай неохідну апаратуру.
На завершення наших відвідин ми запитали головного лікаря, щоб він побажав медицині і її пацієнтам?
– Медицині – стабільності. Ми лікуємо людей, а держава повинна вилікувати медицину. Щоб в результаті реформування було якнайменше негативних наслідків. А людям, кожному з нас, – бути здоровими і дбати про здоров’я. Бо кажуть, німець іде до лікаря за рік до розвитку якогось захворювання. Француз – теж. А українець за п’ять хвилин до смерті. Тому віри усім й оптимізму, вони нині нам дуже потрібні.
Зіна КУШНІРУК.
