Кава – містичний годинник. Спільниця Часу. Гірка, мов поцілунок перед розлукою. І з терпким ароматом зустрічі.
Кава присмачує настрій. А, буває, настрій присмачує каву. Коли на кінчику вії тремтить сльоза… Коли осінній ранок гріє долоньки до прохолодного сонця. А за вікном – перші жовті листочки, мов рання сивина у жінки…
Кава має маленькі секретики. Хтось додає до неї дрібку усмішки, кохання. Хтось – щіпку зітхання чи журби…
…Осіння кава… Зі смаком ностальгії упереміш із запахом хризантем та картопляним димом, що вітер розгубив на міських вуличках… Відчуття прощання. Поклик дороги…
Годинник тихо відмірює Час. Час відмірює відстані від розлук до побачень.
– Зустрінемось на каві. Наступної весни, – обіцяєш собі, місту, рідним, друзям…
…Ковток гарячого напою перед тим, як повернеш ключ у замку. Без цукру. Хай гірчить кава, а не душа…
Ольга ЧОРНА.
(Ілюстрація з Інтернету).
