Гамірливий літній ранок в дитсадку змінився тихим спокоєм під час денного сну малюків. Ось вони лежать у своїх ліжечках, такі милі та рідні її вихованці, наче янголята. Комусь вже сняться кольорові сни, а хтось лежить тихенько, підглядаючи хитрим оком за нею – Лесею Іванівною, улюбленою вихователькою. А в Лесі у серці – пекло. Усе через чоловіка. Знову вдома не ночував, придумуючи чергові історії про нічні зміни.
Болить Лесю серце, і шлунок, і голова, ні їсти, ні пити не може – білий світ не милий. Страшні здогадки лізуть в голову – має чоловік коханку, та не одну. Минулого тижня в його начальника день народження святкували. Їх запросили. Була там одна «крута», все Лесі горілки наливала, а вона її ж зроду не пила.
– Вітюню, гарну ти собі дружину взяв, але зовсім не сучасну, – посміялася над нею Люда і потягнула Вітю танцювати. То вже і на шию йому вішалася, і цілуватися лізла – гидко дивитися було. Тоді Леся встала і пішла додому. Правда, Віктор догнав її, вибачився, мовляв, що з п’яної жінки питати.
І так завжди, все якісь пригоди у чоловіка з іншими жінками трапляються. Донечка у них підростає, вже міг би остепенитися, та ні – все парубкує.
За невеселими спогадами Леся незчулася, як минула година і вже з обідньої перерви повернулася її помічниця – Марія Гнатівна. І з порогу:
– Слухай, Лесю, не можу дивитися, як ти страждаєш, не хочу більше мовчати. Він її повів додому.
– Хто? Кого?
– Та твій Вітюня Людку до вас, до квартири, сама бачила осьо на власні очі. Безсоромник! Знає, що ти на роботі, а Бога не боїться. Біжи, застанеш на гарячому!
Леся йшла і серце вискакувало з грудей. Думки розривали голову.
– Повбиваю обох, – думала, – не знаю, що зроблю!
Двері не були замкнені. Коли вона зайшла до кімнати, то побачила коханців, які лежали на дивані. Людка була в нижній білизні.
– То не те, що ти подумала, – почав Віктор.
– Будеш мені коси рвати? – єхидно запитала Людмила.
Ні, я до тебе рук бруднити не хочу. Геть з хати!
Та швидко одягнулася і кулею вискочила з кімнати.
– І ти геть! – показала на двері чоловікові.
Наступного дня Леся подала на розлучення.
– Ти – ненормальна! Кому ти потрібна з дитиною! Думаєш, знайдеш собі принца на білому мерседесі? – викрикував Віктор і видно було, що жалкував, що так сталося.
Після розлучення Лесі та Вікторові дісталося по кімнаті, а кухня була спільною. Два роки вони так жили, кожен сам по собі. Ночами Леся плакала над своїм молодим змарнованим життям, а Віктор досхочу насолоджувався свободою. Він водив жінок, пив, веселився, жив у своє задоволення.
Лесі здавалося, що ці муки не закінчаться ніколи. Та якось друзі покликали її на іменини. Леся довго вагалася, але все-таки пішла, щоб не образити подругу. Там вона познайомилася з Олегом. Він зразу ж здобув прихильність Лесі своєю добротою та увагою. Чоловік був розлученим, мав чудову квартиру в центрі міста та приватний бізнес. Запросив Лесю на побачення. Зустрів її лагідною усмішкою та великим букетом червоних троянд. Приїхав він білим мерседесом. Коли Леся сідала до машини, то побачив Віктор. Йому це дуже не сподобалося.
– Що, знайшла собі принца з білим мерседесом, а прикидалася такою святою? – став вичитувати, наче мав на це право.
– То ти мені сам напророчив, а може, твої слова Бог почув, – глянула на Віктора, як на чужу людину, і їй наче гора з плечей звалилася. На душі стало легко та тепло.
Леся поспішала в дитсадок стежиною, що пролягла сквером. Летіла, мов пташка на крилах. Усе єство її співало в унісон веселим пташкам, адже вона знала, що після роботи її чекатиме принц на білому мерседесі…
Раїса ОБШАРСЬКА.
