Нещодавно на своїй сторінці у соціальних мережах наш земляк, відомий громадсько-політичний діяч, радник міністра МВС Михайло Апостол оприлюднив більше, ніж просто цікаву ініціативу, задіявши яку можна у рази скоротити рейдерство та корупцію в аграрній сфері. Про це, а також про деякі інші актуальні проблеми сьогодення він, як завжди, охоче та відверто розповів читачам «Нашого ДНЯ».
– 115 років тому Ольга Кобилянська написала: «Вона (земля) підпливала нашою кров’ю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючися її, як часто голодом і холодом ми годувалися, аби зароблене не йшло на кусник хліба, але на неї, на грудочки її!» Які прекрасні слова, який глибокий та актуальний їх зміст сьогодні, коли цілі села, оточені тисячами гектарів родючої землі, потопають у злиднях. Зауважте: поправу – власної землі, а де-факто – уже давно вкраденої у селян. Нині існує чимало схем, як розікрасти країну і є тільки один варіант, як врятувати її найцінніше багатство – землю. Тому я завжди послідовно та аргументовано виступаю за прозорість у земельних відносинах, за необхідність застосування господарського підходу до вирішення питань, пов’язаних з використанням земель державної форми власності, і передусім, на користь тих, хто їх плекає.
– Безсумнівно. І, якщо у держави буде політична воля дійсно побороти таке явище, як рейдерство, корупція, шахрайство у земельних відносинах між орендарем і орендодавцем, це єдиний шлях. Адже можна багато говорити про захист і любов до селян і села, писати гарні закони, відкривати кримінальні справи, а результату не буде. А можна дуже просто все вирішити на користь тих же селян і села.
– Понад 80 відсотків випадків рейдерства – це перереєстрація корпоративних прав. Практично 100 відсотків власників земельних паїв проти того, щоб підприємство, з яким вони уклали договір оренди, продавало корпоративні права без їхньої згоди. Адже часто укладають договір оренди, наприклад, з Іваном Васильовичем, який проживає в їхній місцевості, а за якийсь час дізнаються, що їхніми паями користується уже якийсь Ібрагім.
Тож я пропоную узаконити наступне: якщо власник сільськогосподарського підприємства продає, дарує, переоформлює корпоративні права чи їх частку без письмової згоди власників земельних паїв, то договір оренди втрачає силу й вважається розірваним.
Це, звичайно, – до народних депутатів. Їм під силу прийняти таке рішення, але розумію, що вони цього не зроблять. Хто ж буде пиляти гілку, на якій дуже комфортно сидиться? Іншими словами, на схемах перереєстрації корпоративних прав наживаються шахраї. Сума заробітку від $400 до $1000 за гектар, у залежності від строку оренди. А селянам, як завжди, – дірка від бублика.
– Усе унікальне – надзвичайно просте. Переконаний, що саме цього документа чекають мільйони українців. Отже:
«ХТО МАЄ ПРАВО КУПИТИ ЗЕМЛЮ
– ФІЗИЧНІ ОСОБИ:
1). Які проживають на території громади, де продається земельна ділянка;
2). Які мають у власності чи в користуванні ділянку на території громади.
– ЮРИДИЧНІ ОСОБИ:
1). Які працюють в сільському господарстві на території громади місцевого жителя, який продає свою ділянку;
2). Які мають у власності чи користуванні (оренді) земельні ділянки на території громади, де продається ділянка.
– ОСОБЛИВОСТІ НАБУТТЯ У ВЛАСНІСТЬ:
1). Вартість умови за особистою домовленістю продавця з покупцем, але не менша від нормативної оцінки землі;
2). Заборона перепродажу чи зміна цільового призначення протягом 10 років;
3). Не може бути нерезидентом чи мати у засновниках нерезидента».
Прийняття цього Закону автоматично знищує тіньовий ринок землі; корупцію в органах виконавчої влади, яка сприяє тіньовому ринку; не дозволяє олігархам, латифундистам, іноземцям та іноземним компаніям за різними шахрайськими схемами скуповувати за безцінь наші чорноземи. І головне: кожен власник земельної ділянки буде мати можливість продати свою чи докупити собі земельну ділянку. Тут і проявиться: хто – за селян, а хто – за олігархів.
– Чого тільки не напридумують так звані експерти, щоб продати країну, а кошти розікрасти. Продати кому: росіянам? Китайцям? Арабам? Землі держвласності – це 10 мільйонів гектарів території, площа, більша від Болгарії. І за 15 мільярдів доларів це продати? А чому на аукціоні не продати право оренди і отримувати кожен рік по 40-50 мільярдів гривень в державну казну і за 8 років отримати тих же 15 мільярдів? Тоді і зиск буде, і земля залишиться державною. Скажу відверто: оскуділа земля наша на аграрних експертів. Маю на увазі – справжніх, а не замовних чи заангажованих.
– Просто попався один із сотень претендентів. На сьогодні це ДП має у постійному користуванні більше 22 тисяч гектарів ріллі. Я неодноразово наголошував на всіх доступних мені рівнях, що це – одна із корупційних годівниць чиновників МінАПК. Жоден з міністрів не хотів зламати цю корупційну схему: 22 тисячі гектарів по 100 доларів за один – в кишеню кожного року. Порахуйте! А таких підприємств сотні.
– Нова байка про приватизацію підприємств, ціна яким – копійка. З одного боку, все ніби правильно. Навіщо державі підприємства, які приносять щорічно мільярди збитків. А це – кошти, вилучені в пенсіонерів, селян, науки, освіти, медицини, оборони та інших суспільних проектів. З іншого боку, чи це ті резерви і підприємства, які взагалі можна продати?
Нагадаю шановним читачам, що в рамках укладеного в 2013 році контракту ДПЗКУ повинна була поставляти в Китай щорічно близько 5 млн. тонн зерна, переважно кукурудзи. Наприкінці минулого року Корпорація зупинила експорт в КНР. У 2013 році ДПЗКУ уклала кредитний договір з Ексімбанком Китаю на 1,5 мільярда доларів. Обслуговування кредиту обходиться державі у 80 мільйонів на рік. Прибуток від операційної діяльності покриває платежі за кредитом тільки на 47 відсотків. Таким чином, ДПЗКУ не приносить державі нічого, крім збитків, а продати таке підприємство вкрай складно. Тож звідки візьмуться доходи від приватизації, якщо навіть останній міністр МінАПК Тарас Кутовий свого часу заявив, що активи ДПЗКУ значно мудріше було б віддати за борги китайцям, ніж провокувати міжнародний конфлікт.
Тепер щодо ПАТ «Аграрний фонд», статутний капітал якого не забезпечений ані майном, ані грошима. Що ж має придбати інвестор в результаті приватизації? Боргові зобов’язання держави Україна? То, хто кого дурить, малюючи нічим не забезпечені приватизаційні плани, що формують в свою чергу дохідну частину державного бюджету: Україна – МВФ, чи КМУ – Верховну Раду? А, може, парламентарі – людей, яких вони представляють?
– Залюбки поспілкуюся з краянами, яких, як і мене, тривожить доля України.
