Два роки тому він представив у місті свою першу виставку. Розповідає, що взимку в Україні скульптору важко працювати – холодно. Обробляти дерево у приміщенні теж не завжди є змога, тому почав експериментувати зі шматками деревини. До традиційних інструментів скульптора додав бензопилу, якою робив на поверхні плит візерунки. Згодом додалися колір, пил і тирса, які приклеював до фарби.
Роботи Ліланда – це занурення у дерево. Знімаючи шар за шаром, каже скульптор, він проявляє внутрішню структуру, де кожен рівень має свій колір, який проступає, творячи стихійний візерунок. До візуального додається тактильне, щоб відчути тепло дерева, його рельєф і текстуру. Саме тому усіх відвідувачів своєї виставки у п’ятницю у тернопільській галереї “Бункермуз” запросив не просто оглянути, а й доторкнутися до робіт.
Це вже четверта експозиція скульптора в цьому закладі. Ліланд назвав її “Невловиме літо”. Дошка, фарба, різьба. Невибагливі візерунки і переплетення кольорів. Начебто неймовірно просто. Проте – вражає і повертає до спогадів: про теплі вечори, повні зірок і тихого вітру, про ритми і музику з відчинених навстіж вікон, запахи з кафе і дотики повітря до поверхні шкіри. Сприйняття своїх робіт Ліланд порівнює зі спогляданням хмар – кожен бачить у них своє. Тут важить не те, що хотів сказати автор, а те, що ти відчуваєш, що переживаєш.
Скульптор пояснює: для нього важливо схопити природний момент і поділитися з іншими.
– Це літо було важко вхопити, – пояснює свій задум автор. – Воно прийшло пізно, а справді літня погода трималася не так довго. І ось ти намагаєшся втрапити у літній настрій, то не вдається, а врешті літо проминає, дні коротшають. Щось таке ж невловиме є в природній красі. Це момент, переживання, свобода від правил і канонів. Для мене важливо схопити момент, тому що він набагато вагоміший, ніж я. Ніколи не зможу зрозуміти або ж контролювати процес творення. Я можу тільки поєднатися з красою, яка чекає на мене. І коли з такого природного творення народжується робота, бачу, що вона краща за ту, що міг би сконструювати чи надумати.
Матеріал скульптора – сухі дерева, мертві чи приречені на повільне вмирання, причому з тієї місцевості, де мешкає. Ліланд дає їм друге життя. За час перебування в Україні створив кілька десятків робіт, а його скульптури стали частиною постійною експозиції у дворику в “Бункермузі”.
