В останні дні листопада весь світ говорить про Україну першої третини ХХ століття. Десятиліттями забороняли говорити правду, доглядати за могилами, поминати вбитих голодом. Загибель мільйонів людей влада намагалася приховати. Аж до 1987 році жодної згадки про голод 1930-х років у радянській історіографії і пресі не було.
У наш час уже ніхто не забороняє говорити про голодомор. Вчені-дослідники вивчають цю проблему. Про голодомор у світі надруковано понад 7 тисяч публікацій. Багато матеріалів про ці жахливі події міститься і у нашій пресі. Голодомор – це народна трагедія, українське пекло, яке запалив сталінський режим. Це була кара за “куркульський саботаж”, а фактично – засіб винищення селянських родин.
Як же так сталося, що на багатій українській землі без війни, без стихійного лиха почали вмирати хлібороби з діда-прадіда? Відповідь на це питання шукали впродовж історичного веб-квесту учні школи села Борщівка Лановецького району.
Діти працювали у групах. “Історики” визначили причини та періодизацію Голодомору; “статисти –аналітики” аналізували масштаби трагедії на основі документальних джерел, фотографій та спогадів очевидців.
Група “експертів-блогерів” систематизувала інформацію про Голодомор на сайті школи та змонтувала для перегляду документальний фільм. “Політологи” проаналізували Голодомор в контексті міжнародного права та створили рекомендації щодо вшанування у нашій школі. “Журналісти” зацікавили всіх проектом про “Людей Правди”, які розповіли світові про Геноцид українського народу.
– На цей урок ми з дітьми запалили свічки, як на поминки, перетворивши шкільний кабінет у храм пам’яті, – розповідає вчитель історії Лілія Волянюк. – Кожен школяр отримав свічку, поминальний буклет та колосочок з чорною та жовто-синіми стрічками. Нехай у душах залишиться маленький вогник як спомин про тих, хто загинув страшною смертю, кого сьогодні немає серед нас.
Вогники символізують нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів, кажуть вчителі та учні. Це – знак пам’яті і символ очищення задля майбутнього.
