Справжня молитва там, де серце чисте

Справжня молитва там, де серце чисте

Господь говорить: «Сину мій! Віддай мені серце твоє» (Притч.23.26). Це найбільшою мірою стосується молитви. Всяка молитва є насамперед звертанням людини  розумом і серцем до Бога. Зовнішні дії при молитві, осіяння себе хресним знаменням, поклони, вимовляння слів молитви напам’ять або з книги, піднесення рук – усе це тільки ознаки внутрішнього стану духу того, хто молиться, зовнішнє вираження молитви.

Отже, вона складається з порухів розуму й серця та тілесної дії. Молитва розумова може бути і без вимовляння слів  уголос, але із спрямуванням духу вгору, з теплом у серці, з умиротворенням. Така молитва завжди дійде до Бога.

Молитва ж цілком зовнішня, коли супроводжується вона тільки рухами тіла без участі серця, без духовного змісту, буде мертвою оболонкою і для нашого серця і для слуху Господнього. Та слід пам’ятати, що Його благодать є відповіддю на наші діла і молитви. Коли віруючий обмежує себе зовнішніми проявами релігійності, прагне до кількості, а не до якості молитов, до тривалості, а не до глибини їх, дотримується тільки зовнішнього виконання молитовного правила, – все це зовсім не є свідченням  синівського духу молящого перед Богом. Цим така людина віддаляє себе від Царства Небесного, яке за апостолом, всередині нас, і осягається воно «зусиллям і тільки ті, що докладають зусилля, здобувають його» (Мф.11.12).

Зусилля наші не повинні бути тільки зусиллями над тілом без пильності над серцем, без внутрішнього духовного діяння. Зусилля над собою – це бажання одержати дух Божий, внутрішній спокій і умиротворення серця в ньому. І це має бути змістом справжньої молитви. Так молилися подвижники. Справжня молитва привертає до серця благодать Духа Божого, душа християнина стає тоді справжнім храмом Божим, Царством Господа. «Царю Небесний.., прийди і вселися в нас», – так молимося ми. Справжня молитва буде там, де серце чисте, вільне від пристрастей, серце блаженне, яке бачить Бога, віддане Йому.

За словами Спасителя, правдиві віруючі поклоняються Отцеві в дусі та істині, бо саме таких послідовників Отець шукає Собі. «Бог є Дух: і ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі та істині» (Ів.4.23-24). Тому молитовний труд, угодний Богові, є тільки труд від серця і труд серця.

Всякий, хто знає молитву, розуміє і штучність чисто зовнішнього «відправлення» молитви, однак щось штовхає нас іноді на обхідні шляхи, на холодне стояння перед Господом, на виконання цього найвищого правила без належного прагнення пройнятися світлим і блаженним духом щирої і безустанної молитви, розкрити серце своє перед Богом. Але тільки в  справжній молитві можливе спілкування з Господом, тільки через неї Святий Дух приходить до нас.

«Моліться повсякчас» (Євр.6.18),- навчає св. апостол  Павло. Найкраща молитва та, в якій зникає межа між зовнішніми діяннями і рухами серця. «Жертва Богові – дух сокрушенний, серцем сокрушенним і смиренним  Бог не погордить…» (Пс.50.12).

Тож коли ми принесемо Богові в своїй молитві цей дух сокрушенний і серце смиренне, тобто зробимо свою молитву живою, позбавленою показовості, духовною, істинною, тоді і зовнішня сторона її приємна буде Богові.

о.Богдан ЗІНЧЕНКО

член Національної спілки журналістів України.





Loading...




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares